Вечір. У маленькому містечку розважалась сильна гроза – жорстока гра природи. Було моторошно, страшно, сумно… Але не всі переймалися негодою. В одному з будиночків біля вікна сиділа дівчина, дивлячись, як важкі краплі стікають по склу, вона слухала музику. Здавалось, вона не чула нічого, крім сумної мелодії. Сьогодні був поганий день… Зранку, як завжди, школа, а там довгі уроки, кілька поганих оцінок, сварка з найкращою подругою... Хотілось втекти від усього світу чи хоча б побути на самоті…
Стараючись забути про все, я відпустила думки подалі від сумного принишклого містечка, закрила очі і опинилася у світі мрій…
Ніч… Холодне світло місяця відбивалось від чорної неспокійної морської води, яка густою піною розбивалась об кам’яні брили на березі. Дивно, але я часто уявляю це місце, і тепер воно здається реальнішим за сірі будні справжнього життя. Через кілька секунд я вже повільно йшла вздовж берега, вивчаючи навколишню красу і таємничість. Навкруги нікого … Але мені здавалось, ніби хтось тихо скрадається… Раптом я побачила темний силует і злякавшись, зупинилася. За одну чи дві хвилини цікавість перемогла, і з думкою, що це лише моя фантазія, я підійшла ближче, придивляючись до постаті.
Це була молода дівчина років двадцяти, одягнена в темну довгу сукню, а її світлим волоссям грався вітерець. Мені стало цікаво, хто вона така і що тут робить? Я не встигла нічого запитати, як раптом почула відповідь: «Самотність, – сказала вона, – люди називають мене Самотністю. Я тут, тому що ти цього хотіла.» І справді, я хотіла побути наодинці, але мені здавалось, що Самотність є страшнішою, а вона ще й читає мої думки. Цікаво… «Я така , бо ти мене такою уявила, – знову пояснила Самотність. – Більшість людей мене бояться і уникають, тому їм я здаюся страшною. Я шукаю тих, кому погано, хто старається втекти від себе, а коли знаходжу, їм стає ще гірше.» Ця розповідь мені не сподобалась, і я вирішила, що пора звідси йти… Але як? І тут я почула дивний звук…
І зовсім він не дивний. Це був будильник, який старанно намагався повернути мене у реальність. Я почала швидко одягатись, та раптом згадала свій сон і подумала: «Самотність. Який би не був поганий день, я тебе більше не покличу».
Я вийшла на вулицю і попрямувала до школи… Цей сон мені більше ніколи не снився…
Ніколи не шукайте причину побути наодинці, бо, можливо, Самотність шукає собі нову розвагу…
Читати далі .....
