Блог про красу світу навколо нас
Вода і скло належать до найдавніших «оптичних інструментів» у розпорядженні фотографа. Вони не просто стоять між нами і сюжетом: додають шари, спотворюють, дублюють і приховують реальність, перетворюючи звичайну сцену на візуальну загадку. Для професіонала це шанс вийти за межі очікуваного й напрацювати впізнаваний авторський почерк.
Читати далі .....
SUP-бординг давно став не лише популярним видом активного відпочинку, а й справжнім майданчиком для творчості. Спокійна гладь води, природне освітлення, відкриті простори та незвичні ракурси створюють ідеальні умови для унікальних фото. Недарма кадри на SUP-дошках часто збирають тисячі вподобань у соціальних мережах: вони поєднують динаміку, атмосферу свободи та естетику природи.
Читати далі .....
Осінній дощ… Холодний і тихий вдаряється в підвіконня, стікає по склу… Сірі хмари тільки згущуються і важко висять над землею… Цікаво звідки вони прилетіли? Напевно, вони бачили набагато більше, ніж я, поки вітер заніс їх сюди… А дощ продовжує падати і здається ніколи не закінчиться…
Читати далі .....
Весна… Природа пробуджується від довгого сну… Вона знову має шанс показати свою красу , свою неповторність, свою непередбачуваність… Кожної весни природа розцвітає з новою силою. З кожним днем сонце пробуджує світ своїми променями і тікає далеко на захід, щоб завтра знов здивувати теплом.
А чи має людина шанс почати все спочатку?
Читати далі .....
Життя… Воно дається тільки раз… Але навіщо? Напевно, кожен рано чи пізно питає себе, для чого живе. Навіщо нам дають цей час? Чому відчуваємо? Чому говоримо, сміємося, плачемо? Для кого? Для чого? В якийсь момент всі питання з’являються, і дуже важко знайти відповіді.
Кажуть, що час – це вчитель, який, на жаль, вбиває своїх учнів…
Читати далі .....Останнім часом пан Архіваріус часто вживає у коментарях фрази «випадкові фото», «прості випадки» і т. д. І стверджує, що це «сумно»… Це його думка, і я не можу нічого заперечити, але хочу висловити свою.
Більшість «випадкових» фотографій було зроблено на ходу, без попереднього задуму, часто не дивлячись, що саме фотографую… Можна вважати це сумним, але на мою думку, такі фото відображують реальний світ. Це ніби фотографувати людину, яка не бачить камери – емоції виходять справжніми. До того ж, якщо довго шукати правильний ракурс, то можна загубити ту красу, яку хочеш передати. Я нічого не маю проти професійних фотографій, які дуже хочу навчитися робити, але випадковості часто бувають щирішими, гарнішими, цікавішими… тому я виставляю їх на блозі.
Ось ще одна галерея з такими фотографіями… Приємного перегляду!
І знову осінь… З кожних подихом вітром з дерев злітає золотисте листя… Все жовте-жовте. Природа гріє своїми кольорами, але не погодою. Погода холодна, сира, байдужа до всіх… Вітер розтріпує волосся і летить вдалечінь, розносячи запах осені… Сонце сліпить очі, але забуває гріти… Хмари спокійні і важкі попереджають про рясний холодний дощ або навіть сніг… Небо якогось морозного кольору таке ж далеке, як завжди… Листя, пролітаючи поряд, навіює дивні думки, які заплутуються в якісь довгі-предовгі роздуми ні про що… І нарешті відчуваєш прихід осені… осені 2011… такої особливої і водночас такої звичайної…
Тиша… Чути тільки, як дзвенить річка, граючись з сонячними променями і кидаючи відблиски на берег… Природа – загадкова штука. Вона може заворожувати вічно, незважаючи який раз йдеш цією дорогою, чуєш шелест листя, слухаєш пісню річки…
Деколи бачиш велику могутню ріку і, здається, що на неї можна дивитися вічно: спокійні повільні хвилі плавно летять у морські простори, забираючи думки з собою…
Хто не любить милого, доброго, теплого літнього дощику. Такого, щоб було приємно постояти чи побігати під його ніжними краплинами. Під час такої природної опції завше робиться так мило й спокійно на душі. А коли дощова хмарка пройде, водяні кришталеві краплинки ще довго виблискують у променях доброго сонечка. Особливо у краплинному бісері полюбляють купатися мої кольорові друзі – квіти.
«Сльози – це проста вода», –
Сказала дівчинка одна
І йшла вперед – не оберталась,
І все минуле забувалось.
Забувалося? Невже?
Вона усе, що було береже:
Біль і радість, сум і сміх,
Все пам’ятає про усіх.
Та всеодно іде щаслива,
Хоч посмішка давно не щира.
На мить згадалися слова,
Що сльози – це проста вода.
Вода? Можливо…
Але тепер це неважливо.
Тепер простою не здається,
Коли щоночі тихо ллється,
Змиваючи знов спогади сумні,
А з ними мрії всі німі…
![\"Моршинська\"](https://yaryna.net/wp-content/gallery/03-2011-slozy-ne-prosta-voda/img_4800.jpg "\\"Моршинська\\"")
