Життя дається тільки раз

Життя… Воно дається тільки раз… Але навіщо? Напевно, кожен рано чи пізно питає себе, для чого живе. Навіщо нам дають цей час? Чому відчуваємо? Чому говоримо, сміємося, плачемо? Для кого? Для чого? В якийсь момент всі питання з’являються, і дуже важко знайти відповіді.

Кажуть, що час – це вчитель, який, на жаль, вбиває своїх учнів… Вбиває? Ні… Він навпаки дає можливість стати безсмертними, залишити своє ім’я в історії, вічно жити в пам’яті інших. Щоб знайти таких людей не потрібно далеко йти… Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка… Всі вони пройшли важкий шлях, але відлуння їхніх слів і думок залишилося досі. Це, напевно, і є справжнє безсмертя.

Є ще багато людей, які стали частиною історії. Як писав Пауло Коельйо «Ніхто не запам’ятає тебе за твої думки». Ці люди ніколи не боялися своїх думок, вони до кінця відстоювали свою точку зору. Неодноразово їх боялися і зневажали за їхні слова, але хіба це зупинило «безсмертних»?

А що заважає нам стати схожими на таких людей? Страх… І тільки… Через який важко переступити, особливо, коли ще не розумієш до кінця чого хочеш. Мені здається, що не обов’язково ставати всесвітньо відомим. Достатньо жити так, щоб ні про що не жаліти, щоб стати важливим хоча б для декількох людей… І більше нічого не потрібно!