Моя осінь

Осінь… Повільно йдеш лісом, пробираючись крізь хащі… Здається, що вони ніколи не закінчаться, аж раптом виходиш на світлу галявину, і все змінюється…

Навколо жовтогарячі дерева, неподалік з дуба злітає коричневий листок і повільно летить до землі. Крізь гілки дерев пробиваються сліпучі промені сонця, які восени ніби теплішого відтінку, проте майже не зігрівають. Повітря пронизане вогкістю і ніжним запахом осені… Дмухнув легкий прохолодний вітерець, і ще кілька листочків злетіло з сусіднього дерева. Прислухаєшся, але вони приземляються у тихому безшумному танку… Все навколо таке легке і гармонійне, здається, що вітер, сонце, рослини – одне ціле. Так хочеться залишитися тут, але згадуєш, що вже давно пора додому, знаходиш стежку і повільним кроком покидаєш маленьку осінню казку. Останній раз озираєшся і йдеш, знаючи, що колись обов’язково сюди повернешся…

Осінь – це казка, яку потрібно знайти і побачити…