Категорія: Різне

Непередбачувана…

Posted on by

Вона іде по вулиці, усміхаючись перехожим, але не кожен це бачить… Вона не звертає уваги на тих, кому потрібна, хоча знає про їхні почуття… Вона ніколи не зникає, але знайти її дуже важко… Здається, таких, як вона багато, але це підробки… Ти можеш її кликати, але вона не обернеться… Ти можеш її чекати, але вона не буде цим перейматись… Чи ти можеш? Це теж буде вирішувати вона… Так, саме вона, бо знає набагато більше, ніж ти…

Її життя дивне і непередбачуване… Вона бачила і радість, і горе, які дуже часто сама й приносила… Напевно, через це про неї знають всі, але не кожному вдалось її зустріти… Вона добра і ніжна, але може стати жорстокою… Вона усміхнеться, але якщо її відштовхнути, залишить тобі тільки біль… Вона вміє зцілювати рани, але може не вагаючись вбити… Вона намагається дарувати тепло, але не всі це розуміють… Її часто використовували, але вона не могла нічого змінити… Вона може врятувати душу, але може і знищити… В неї є слабкості, тому вона часто падала, але завжди знаходила силу, щоб піднятися і йти далі…

Ось так вона йде крізь віки… Її ім’я – Любов… На жаль, в її історії дуже багато «але», та, напевно, так і має бути, бо вона завжди різна і непередбачувана…

Читати далі .....

Сльози – не проста вода

Posted on by

«Сльози – це проста вода», –
Сказала дівчинка одна
І йшла вперед – не оберталась,
І все минуле забувалось.
Забувалося? Невже?
Вона усе, що було береже:
Біль і радість, сум і сміх,
Все пам’ятає про усіх.
Та всеодно іде щаслива,
Хоч посмішка давно не щира.
На мить згадалися слова,
Що сльози – це проста вода.
Вода? Можливо…
Але тепер це неважливо.
Тепер простою не здається,
Коли щоночі тихо ллється,
Змиваючи знов спогади сумні,
А з ними мрії всі німі…

Читати далі .....

Недосяжність

Posted on by

Всі винахідники літаків чи ракет намагалися полетіти в небо. Але чому намагалися, в них це вийшло, хоч для досягнення мети було витрачено багато зусиль… І все-таки, для чого люди хотіли здійнятися в небо?

Безмежна блакить… Вона завжди кличе до себе. Сині простори століттями приваблюють людей. Ми часто заздримо птахам і комашкам, бо вони вміють літати, бо цей дар їм дала сама Природа, бо вони можуть здійнятися в небо одним помахом крил, бо вони здаються вільними, щасливими… А нам залишається тільки спостерігати за їхнім безтурботним польотом. Напевно, такі почуття викликають бажання навчитися літати.

Можна літати у літаку, але, кажуть, в людини ніколи не буде крил, щоб полетіти самій… Можливо, крила нам просто не потрібні? Або вони у нас вже є? Так, ми їх маємо, хоча вони не такі, як у птахів, вони – невидимі. Це наші мрії… Треба тільки щось уявити і, закривши очі, опинишся там…

Мрії роблять нас сильнішими, заставляють йти до мети. А коли вони збуваються, з’являються інші, адже людина недосконала і завжди хоче нового, здається, недосяжного, але бажання іноді набагато сильніші за страх.

Здається, що недосконалість – це слабкість, але вона заставляє нас змінюватись, ставати кращими, заставляє мріяти…

Я думаю, що небо, в яке так хотіли полетіти герої легенд, казок, переказів, було символом досконалості, до якої всі стараються дістатися, але вона все одно залишається лише мрією…

Читати далі .....

Птахи

Posted on by

Черговий раз, заплутавшись у світовій павутині Інтернету, я знайшла багато віршиків, лічилок та пісень про птахів. І, мені здається, що наші пернаті друзі цього варті…

Домашні птахи: кури, гуси, качки – справді, приносять велику користь людям, але частіше нас приваблюють маленькі синички, горобці, снігурі, навіть сороки та ворони, зрештою вони теж бувають корисними, хоча на городі в них завжди бачать шкідників: «Ці птахи бувають в шкоді, склюють сонях на городі.»

Коли дивишся на поважних курей чи гусей, які ходять по подвір’ю, інколи бачиш в них гордих господарів. Але, якщо подумати, вони, хоч і мають крила, але не літають… А, побачивши маленького, трішки наляканого горобчика, самому хочеться полетіти вдалечінь…

Тому, подумайте, ким ви хочете бути в житті? Гордим гусаком чи вільним горобчиком? А може, сильною чорною, як ніч вороною?

P.S:
Горобці на гілку сіли,
Зграйкою зібрались, полетіли.
Горе злісним шкідникам,
Попелицям і жукам.
Ці птахи бувають в шкоді,
Склюють сонях на городі.
Але й знищують комах.
Горобець – корисний птах.

Читати далі .....

Просто життя…

Posted on by

Живеш? Живи…
Ідеш? Іди…
Розійшлись наші дороги.
Не стій. Тікай…
Нема у серці вже тривоги.
Шукала сенс в пустих словах,
Коли нас було тільки двоє.
І зник вогонь в моїх очах –
Вогонь безмежної любові.
Я знов одна, я знову вільна,
Щаслива, трошки божевільна.
Я можу знов без тебе жити,
Хоч ти навчив мене любити…

Читати далі .....

Святковий настрій

Posted on by

Зима… З неба тихо падають білосніжні зірки, вкриваючи землю казковим килимом. Зима… В цьому слові кожен відчуває прихід канікул, свят, відпочинку, радості. Зима… Пора року, яка приносить холодну погоду і щасливі дні…

Хоча Новий Рік вже минув, у всіх залишається святковий настрій, адже незабаром Різдво!
Я хочу побажати всім радості і тепла. Щоб цей рік приніс Вам щастя, любові і незабутніх вражень. І, найголовніше, щоб з Вами завжди були друзі, бо без них життя стає нецікавим і пустим. З НОВИМ РОКОМ І РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!

Читати далі .....

Бісер

Posted on by

Ранок… До Нового року залишилося кілька днів, отже треба прибирати квартиру. Я ніколи не любила прибирання, але нікуди не втечеш. Я почала розгрібати всі свої шпильки, прикраси і т. д. «Цікаво, як тут може бути такий бардак?» – думала я, стараючись розпутати ланцюжок і шнурівку від кросівок, яка не знати як сюди попала. З часом мене перестали дивувати такі неймовірні комбінації, бо у моїй тумбочці ще не таке знайдеш …

Раптом я витягнула кілька браслетів. Кожен був здобрений з іншого матеріалу: з ракушок, каменів, звичайних пластмасових кульок, бісеру… Я пам’ятала кожен і звідки він у мене. Можливо, тому що майже всі вони були подарунками, а подарунки – річ приємна.

Мій погляд зупинився на тоненькому браслеті з бісеру. Він був у мене давно ( приблизно з третього класу ) і дуже мені подобався, тому я вирішила навчитись робити подібні прикраси і записалася на гурток, куди ходила три роки…

Ось так я згадала багато моментів свого життя. Пізніше знайшла коробку з бісером, розклала прикраси на столі. Вони були такі кольорові і веселі, а за вікном був похмурий день і лежав білий матовий сніг. Я уявила, як буде виглядати блискучий різнобарвний бісер на фоні цього снігу (think) ???

За кілька хвилин я поклала в сумку деякі яскраві роботи, фотоапарат і пішла гуляти рідним Сиховом у пошуках ялинки, присипаної снігом, на якій можна провести «фотосесію». Пошуки завершилися успішно, і я повернулась додому замерзла але щаслива, бо подихала свіжим повітрям і, здається, нафоткала ще одну галерею  !!!

P.S: Можливо, в прибиранні є свої позитиви? З НАСТУПАЮЧИМ НОВИМ РОКОМ!!!

Читати далі .....

Самотність

Posted on by

Вечір. У маленькому містечку розважалась сильна гроза – жорстока гра природи. Було моторошно, страшно, сумно… Але не всі переймалися негодою. В одному з будиночків біля вікна сиділа дівчина, дивлячись, як важкі краплі стікають по склу, вона слухала музику. Здавалось, вона не чула нічого, крім сумної мелодії. Сьогодні був поганий день… Зранку, як завжди, школа, а там довгі уроки, кілька поганих оцінок, сварка з найкращою подругою... Хотілось втекти від усього світу чи хоча б побути на самоті…

Стараючись забути про все, я відпустила думки подалі від сумного принишклого містечка, закрила очі і опинилася у світі мрій…

Ніч… Холодне світло місяця відбивалось від чорної неспокійної морської води, яка густою піною розбивалась об кам’яні брили на березі. Дивно, але я часто уявляю це місце, і тепер воно здається реальнішим за сірі будні справжнього життя. Через кілька секунд я вже повільно йшла вздовж берега, вивчаючи навколишню красу і таємничість. Навкруги нікого … Але мені здавалось, ніби хтось тихо скрадається… Раптом я побачила темний силует і злякавшись, зупинилася. За одну чи дві хвилини цікавість перемогла, і з думкою, що це лише моя фантазія, я підійшла ближче, придивляючись до постаті.

Це була молода дівчина років двадцяти, одягнена в темну довгу сукню, а її світлим волоссям грався вітерець. Мені стало цікаво, хто вона така і що тут робить? Я не встигла нічого запитати, як раптом почула відповідь: «Самотність, – сказала вона, – люди називають мене Самотністю. Я тут, тому що ти цього хотіла.» І справді, я хотіла побути наодинці, але мені здавалось, що Самотність є страшнішою, а вона ще й читає мої думки. Цікаво… «Я така , бо ти мене такою уявила, – знову пояснила Самотність. – Більшість людей мене бояться і уникають, тому їм я здаюся страшною. Я шукаю тих, кому погано, хто старається втекти від себе, а коли знаходжу, їм стає ще гірше.» Ця розповідь мені не сподобалась, і я вирішила, що пора звідси йти… Але як? І тут я почула дивний звук…

І зовсім він не дивний. Це був будильник, який старанно намагався повернути мене у реальність. Я почала швидко одягатись, та раптом згадала свій сон і подумала: «Самотність. Який би не був поганий день, я тебе більше не покличу».

Я вийшла на вулицю і попрямувала до школи… Цей сон мені більше ніколи не снився…

Ніколи не шукайте причину побути наодинці, бо, можливо, Самотність шукає собі нову розвагу…

Читати далі .....

Ми їх любимо!

Posted on by

Зубасті, пухнасті, великі, маленькі, смішні, веселі, кумедні, страшні, небезпечні… Це все про наших друзів-звіряток. Звичайно, не всі вони маленькі і добрі, є й такі, що можуть загризти. Але зараз мова не про хижаків, а про ручних пухнастих друзів, яких ми бачимо майже щодня.

Про них складають казки, легенди, згадують в деяких народних піснях. Напевно, це пов’язано з тим, що в давні часи люди поважали, навіть поклонялися нашим меншим друзям. Наприклад, священними тваринами в Єгипті є кішки, в Індії – корови, в Римі – вовки та собаки… Вони і справді заслуговують на це, адже завжди залишаються нашими вірними друзями!

P.S: За дві перші фотографії гламурних вгодованих котів велика подяка панові Оресту!

Читати далі .....