Блог про красу світу навколо нас
Можливо кольорові картинки цікавіші і веселіші, але чорно-біле фото передає суть речей, їхню справжню красу… Цікаво деколи подивитися старі фотографії, вони схожі на старі фільми, бо по одному фото можна «прочитати» цілу історію, відчути настрій тих часів. А чи вийде побачити красу сучасного життя без його звичних яскравих забарвлень? Цікаво? Тоді хочу запропонувати вам переглянути фільм під назвою «Світ через чорно-білий об’єктив»…
Останнім часом пан Архіваріус часто вживає у коментарях фрази «випадкові фото», «прості випадки» і т. д. І стверджує, що це «сумно»… Це його думка, і я не можу нічого заперечити, але хочу висловити свою.
Більшість «випадкових» фотографій було зроблено на ходу, без попереднього задуму, часто не дивлячись, що саме фотографую… Можна вважати це сумним, але на мою думку, такі фото відображують реальний світ. Це ніби фотографувати людину, яка не бачить камери – емоції виходять справжніми. До того ж, якщо довго шукати правильний ракурс, то можна загубити ту красу, яку хочеш передати. Я нічого не маю проти професійних фотографій, які дуже хочу навчитися робити, але випадковості часто бувають щирішими, гарнішими, цікавішими… тому я виставляю їх на блозі.
Ось ще одна галерея з такими фотографіями… Приємного перегляду!
В суботу 29 жовтня відбулося відкриття стадіону у нашому рідному місті – Львові… Арена-Львів – величний, грандіозний… і недобудований… Здавалося, в повітрі ще висіли запахи бетону, сирості, фарби… Люди жартували, що крани біля стадіону поставили, щоб тримати накриття… Але свято відбулося – Арену-Львів відкрито!
Якщо говорити чесно, то відкриття не справило грандіозного враження. Освітлення, лазери, лампи, прожектори – все це, звичайно, виглядало дуже гарно і початок концерту був досить цікавим… Десь півгодини продовжувалися танцювальні номери, потім виступ Руслани, який був одним з найкращих, і знову танці…
Після цього на стадіон випустили зміїв чи драконів, які літали по залу… Яке це мало відношення до футболу чи Львова невідомо... Поки по арені літали незрозумілі створіння, всі готувалися до приїзду «головного сюрпризу» – Настуні (Аnastacia)… Але навіть приїзд американської співачки не здивував львів’ян, і на третій пісні більша частина глядачів розійшлася… У кінці концерту був великий феєрверк…
Весь концерт мені здавалося, що чогось не вистачає… Гімн України – його не було, як і урочистої частини… Якщо подумати, то на концерті була тільки гарна картинка, а якогось футбольного настрою, серйозного шоу – ні… В очікуванні Настуні глядачі почали вигукувати «Карпати». Це показує, що не вистачало спортивної тематики…
Незважаючи на все - Арену відкрито, і всі із затамованим подихом чекають Євро 2012!!!
![\"АРЕНА-ЛЬВІВ\"](https://yaryna.net/wp-content/gallery/10-2011-vidkryttya-stadionu-arena-lviv/img_1439.jpg "\\"АРЕНА-ЛЬВІВ\\"")
![\"АРЕНА-ЛЬВІВ\"](https://yaryna.net/wp-content/gallery/10-2011-vidkryttya-stadionu-arena-lviv/img_1457.jpg "\\"АРЕНА-ЛЬВІВ\\"")
![\"АРЕНА-ЛЬВІВ\"](https://yaryna.net/wp-content/gallery/10-2011-vidkryttya-stadionu-arena-lviv/img_1463.jpg "\\"АРЕНА-ЛЬВІВ\\"")
![\"АРЕНА-ЛЬВІВ\"](https://yaryna.net/wp-content/gallery/10-2011-vidkryttya-stadionu-arena-lviv/img_1467.jpg "\\"АРЕНА-ЛЬВІВ\\"")
І знову осінь… З кожних подихом вітром з дерев злітає золотисте листя… Все жовте-жовте. Природа гріє своїми кольорами, але не погодою. Погода холодна, сира, байдужа до всіх… Вітер розтріпує волосся і летить вдалечінь, розносячи запах осені… Сонце сліпить очі, але забуває гріти… Хмари спокійні і важкі попереджають про рясний холодний дощ або навіть сніг… Небо якогось морозного кольору таке ж далеке, як завжди… Листя, пролітаючи поряд, навіює дивні думки, які заплутуються в якісь довгі-предовгі роздуми ні про що… І нарешті відчуваєш прихід осені… осені 2011… такої особливої і водночас такої звичайної…
Ніч… Важкі краплі дощу стікають по холодному склу, відбиваються від підвіконня, повторюючи ритм давно забутої мелодії… Але я не чула її, бо mp3-плеєр, включений на повну гучність, перебивав все навколо, навіть власні думки, чого я і хотіла… Не хотілось ні про що думати, згадувати, мріяти. Треба інколи відпочити від світу, але з часом думки все-таки полились довгим беззмістовним потоком…
О, почалась інша пісня… Вже веселіша… Навіть настрій змінився, здається, хмари вже не такі важкі і темні…
Як все-таки настрій залежить від того, що робиться навколо. Навіть музика може змінити погляд на одну і ту ж ситуацію… Знову сумна довга мелодія… Але мені вона дуже подобається. Здається, що крізь сум старається пробитись якесь піднесення, тепло, надія, що все зміниться на краще… А у веселій пісні часто можна відчути тонку іронію…
Набагато більше хочеться слухати музику, яка відтворює почуття і емоції кожного дня, бо тоді відчуваєш настрій людини, що писала її… Така музика щира, в ній можна знайти себе, зрозуміти власні думки і вчинки, просто забути про світ і слухати тільки мову нот і душі… Деколи буває, знайдеш пісню і можеш слухати її цілий день… Щось робиш, а вона навіть не заважає… Така пісня справжня, вона придумана людиною, яка просто хотіла передати свої почуття іншим…
Якщо задуматись, то люди найчастіше розказують про всі переживання у віршах і піснях, навіть не у довгих промовах чи творах… Пісня – це сповідь душі, справжньої, щирої, загадкової душі кожної людини… Через це мені часто здається, що реальна тільки музика, бо в ній завжди можна знайти частину життя інших…
Хтось любить сонячні ясні дні, а хтось похмуру тінь… Але чи справді тінь така страшна? Мені здається, вона просто загадкова і непередбачувана… В темряві відчуваєш зовсім по-іншому: чуєш кожен звук, шелест, навіть подув вітру здається гучнішим. В тіні чуєш, як світ говорить тихим спокійним голосом, і намагаєшся дотягнутися до яскравого світла, яке може розвіяти всі тривоги… Тому, той хто ніколи не був в тіні, ніколи не навчиться по-справжньому любити світло…
Теплий сонячний промінчик… Побачивши його, зразу відчуваєш, як сльозяться очі, а на лиці все одно радісна усмішка. А літо вже давно закінчилось, і щире гаряче сонце покидає нас, на зміну йому приходить жовтогаряча, але холодна осінь.
Та поки що осінь не повністю освоїлась, і вся природа насолоджується останніми променями…
Літо… Якщо літо – то шашлик, якщо шашлик – то… потрібен мангал, шампури і вогонь!
Взагалі, вогонь дуже цікава сильна і непередбачувана стихія. Він може зруйнувати все, до чого доторкнеться, а може принести багато користі. Зараз вогонь горить на пальниках однаковими спокійними вогниками і здається дуже безпечним, але варто побачити вогнище і розумієш, який він величний… Золотисте полум’я летить до неба і, здається, старається вирватись зі всіх обмежень…
Львів… Таке рідне слово! Тут завжди загадкова, майже магічна атмосфера: заплутані старі вулички, могутні величні леви, які завжди захищають наше місто і які так ласкаво дивляться на звичних перехожих… Мені здається, Львів одне з таких міст, які неможливо забути, і він теж пам’ятає… Пам’ятає старі часи, зміни, почуття. Таке відчуття, що стіни закарбовують всі думки, мрії, емоції і несуть їх далі крізь віки, щоб інші теж відчули переживання минулих років. Коли йдеш вулицями міста Лева відчуваєш запах старовини і хочеться сміливо йти вперед, щоб творити нову історію, відлуння якої назавжди залишиться в серці рідного міста!
Тиша… Чути тільки, як дзвенить річка, граючись з сонячними променями і кидаючи відблиски на берег… Природа – загадкова штука. Вона може заворожувати вічно, незважаючи який раз йдеш цією дорогою, чуєш шелест листя, слухаєш пісню річки…
Деколи бачиш велику могутню ріку і, здається, що на неї можна дивитися вічно: спокійні повільні хвилі плавно летять у морські простори, забираючи думки з собою…
