Блог про красу світу навколо нас
Тиша… Чути тільки, як дзвенить річка, граючись з сонячними променями і кидаючи відблиски на берег… Природа – загадкова штука. Вона може заворожувати вічно, незважаючи який раз йдеш цією дорогою, чуєш шелест листя, слухаєш пісню річки…
Деколи бачиш велику могутню ріку і, здається, що на неї можна дивитися вічно: спокійні повільні хвилі плавно летять у морські простори, забираючи думки з собою…
Останні галереї були про літо, осінь, весну… Але я забула про зиму! Якщо чесно, зима не така вже і холодна пора року, вона зігріває своїм святковим настроєм і позитивними емоціями. Хто ж в дитинстві не грав у сніжки і не чекав на Миколая? Зима – пора здійснення найзаповітніших мрій!
Але не будемо забувати про інші пори року. Зима… Весна… Літо… Осінь… Вони завжди будуть ходити по колу, що б не сталося.
Ще недавно за вікном світило ясне сонце, здавалося, що все палає від його гарячих променів, а зараз жовтіє листя, і відчувається осіння прохолода… А так хочеться назад – в літо!!! Купатися в променях сонця, радіти кожному новому дню, гуляти допізна…
Так приємно теплим літнім днем просто лягти в ніжну зелену траву і дивитися, як пливуть хмари, як вітер ганяє їх по безмежних просторах, заставляючи час від часу закривати палаюче сонце. Приємно, коли раптово починається рясний теплий дощ і каплі падають на землю, щоб хоч трошки охолодити її… А потім крізь хмари пробиваються промінчики і знов дарують тепло і радість… Коли в жаркий день йдеш на річку, де швидка холодна вода змиває всі думки і залишається тільки свіжість… Коли, вийшовши на берег, можна годинами дивитись, як нестримна течія виблискує на сонці і тікає кудись до безмежного моря… Коли кожного ранку зустрічаєш перші промені, в яких ніжиться ранкова роса… Коли відчуваєш п’янкий аромат лілій та дурманів, а в густій траві де-не-де видно дрібні ромашки… Тоді розумієш, що літо – це життя! Життя для тих людей, які вміють щиро усміхатися і радіти…
Хоча надворі вже осінь, я всім хочу побажати літнього настрою. І що б не сталося, нехай літо завжди буде у вашому серці!
Мухи – вічні вороги людей… і павуків. Вони заважають своїм занадто активним дзижчанням, яке відволікає від філософських думок… На щастя, у наших восьмилапих друзів є дуже ефективна зброя проти них – павутина.
Тонесенька сітка, яку можна часто побачити влітку, і яка зацікавила мене цього разу… Вона не тільки міцна і липка, але дуже гарна. Можливо, не кожен звертав увагу на те, що павутина буває різної форми: десь акуратні і рівні кола, десь хаотичні переплетення, десь дрібна сіра вата… Але всі ці акуратні сріблясті мережива неповторні і по-своєму гарні… Виблискуючи в сонячних променях, чи навпаки, затаївшись в тіні, павутина чекає на необережних мух…
Павутина – гарне і небезпечне мереживо… Завжди, коли бачите павутину, пам’ятайте, що неподалік затаївся павук, який чекає свою наступну жертву-муху, тому… не відволікайте його…
P.S: І все ж таки, приємно чути, як відчайдушно дзижчить муха, яка вам так заважала (м’яко кажучи), в останні секунди свого життя…
Куди б ми не пішли, всюди світ прекрасний і непередбачуваний… Для когось це звичні картини, а для когось щось неймовірне. Є люди, які не помічають краси, яка завжди їх оточує… Не через те, що не хочуть, вони просто не встигають через щоденну метушню, турботи, проблеми… Треба вміти зупинитись, оглянутися навколо, відчути тепло рідної землі. Це просто необхідно: забути про міські масиви, побачити поля, встелені травою, і почути природу… Природу, яку не можна описати словами, бо їх просто не вистачить, бо таких нема в жодній мові світу, бо це слова загадкової мови… мови душі…
Небо… Всесвіт… Безкінечність… І… ніяких думок…
Небо завжди манить своєю величчю і безмежністю… Теплого літнього дня так приємно дивитися, як повільні хмари пересуваються небесними просторами… Їм нічого не заважає, а вітер жене їх кудись далеко-далеко, туди, де нема ні печалі, ні радості, ні думок… тільки недосяжні мрії…
І ось хмари стають золотистого чи рожевого відтінку, і жовтогаряче сонце забирає їхнє тепло і ніжність, щоб подарувати новий день тим, хто зараз на іншому кінці Землі…
У Національному природному парку «Сколівські бескиди» розміщене невеличке гірське село Майдан. Це маленька частинка у карпатських туристичних маршрутах України. Адміністративно цей населений пункт входить до Дрогобицького району Львівської області. Усім, хто постійно фізично й психологічно завантажений міською «цивілізацією», раджу відвідати цю зелену місцину.
...Просто поспостерігати, як тече гірський потічок, сидячи на величезному камені при березі; здивуватися невеличкому струмку-водоспадові, що стікає з гори поміж смерек; по-доброму позаздрити вітрові, який заганяє величезні білі хмарини на верхів’я гір, наче отари овець…; зрештою, свідомо зрелаксувати позитивом – і заряд енергії Всесвіту допоможе без зайвих проблем прожити наступний робочий тиждень, місяць чи навіть рік.
P.S.: Якби ще й дороги відремонтували, то й релакс відбувався би без зайвих дрібних стресів…
- Тату, що це?
- Це – кіт.
- Тату, що це?
- Це – кіт.
- Що це, тату?
- Кіт.
- Це що, тату?
- Кіт.
- Тату, що це?
- Не знаю.
- Тату, то – кіт!
Квіти… Найкращі друзі дівчат після діамантів і кредитної картки… Їх можна побачити всюди: у квітниках, садах, магазинах, на підвіконні, у вазах і навіть у полі. У світі є мільйони сортів наших яскравих друзів, які причаровують своїми кольорами та ароматами.
Мені здається, що люди дуже схожі на
квіти
квіти: кольором характеру, міцністю, витривалістю, слабкістю, красою… деякі тихі і ніжні ромашки, а інші горді пишні троянди… Цей перелік безкінечний, адже немає двох однакових людей і двох однакових квіток…
Маленькі квіточки, прудкі комахи, дрібні листочки… Часто хочеться роздивитися світ уважніше, побачити речі, які не видно неозброєним оком. Звичайно, можна зупинятися зі збільшувальним склом біля кожної квітки і ретельно вивчати кожну пелюсточку чи годинами спостерігати за роботою бджіл і мурашок… Але світ зблизька можна побачити ще й на фотографіях… Мене завжди заворожували фото, на яких можна побачити збільшено малесенькі речі, тому сама часто пробую працювати в цьому жанрі. Ось що вийшло цього разу…
