Блог про красу світу навколо нас
Іриси… Їх часто можна побачити в квітниках, для яких вони стають чудовою окрасою… «Ірис» з грецької означає «веселка», а названий він так на честь давньогрецької богині Іриди. Ці квіти часто використовували на гербах країн, в народному живописі, зображення з цими квітами можна було побачити на українських вишивках…
Зараз налічують понад 80 тисяч сортів цих квітів, і всі вони неповторні. Мабуть, всі ці відтінки справді можуть створити веселку, якою сходила на землю Ірида…
Хто не любить милого, доброго, теплого літнього дощику. Такого, щоб було приємно постояти чи побігати під його ніжними краплинами. Під час такої природної опції завше робиться так мило й спокійно на душі. А коли дощова хмарка пройде, водяні кришталеві краплинки ще довго виблискують у променях доброго сонечка. Особливо у краплинному бісері полюбляють купатися мої кольорові друзі – квіти.
На південному заході від столиці Франції Парижа розташоване малесеньке поселення Ліль. Багато хто вважає, що квітка лілія з’явилася саме в цій чудовій природою місцевості. Існує більше ста видів лілій. Ця квітка зображена на гербах багатьох шляхетських родів Європи, у тому числі на геральдичних відзнаках королівського роду Бурбонів.
...А ще мені згадується романтична пісня у виконанні благородного Атоса з кінофільму «Три мушкетери» за твором Александра Дюма. Для мене історія цього героя завжди була і залишається найцікавішою…
Троянда… Цариця квітів, про яку написано безліч легенд…
Червона троянда часто асоціюється з коханням… Але чому? Можливо, через те, що вона зачаровує красою і приносить радість?
Та чи справедливо вважати лише червону квітку символом кохання? Адже воно буває різним, як і різні кольори та відтінки троянд: червоний означає любов, пристрасть, повагу, вишневий – неймовірну красу, рожевий – довіру, ніжність, невпевненість, молоду любов, жовтий може означати дружбу або розлуку, оранжевий – позитив, бажання, синій або лавандовий – кохання з першого погляду, білий – щасливу любов…
Але для багатьох людей кольори не мають великого значення, зрештою в кожного різні смаки і погляди на життя… Головне не поколотися, бо кохання теж має шипи, після яких надовго залишаються рани…
Вогонь зігріває, часто даючи або ж рятуючи життя. Вогонь руйнує, знищуючи усе на своєму шляху. «Добрий» вогонь милує око, піднімає настрій, часто спонукає до приємних (або філософських) роздумів. Але, якщо полум’я розгнівати, то можуть бути знищені сотні будівель, міст, людей, …надій…
Людство, загалом, навчилося жити мирно з цим природнім феноменом і, якщо бути розумними, то малесенька іскра чи вогняна вулканічна лава завжди стануть на допомогу та принесуть радість і тепло.
P.S: Найбільше радості вогонь приносить коли на ньому готувати смачненький шашлик.
Влітку усе земне живе радіє відпочинку, яскравому сонячному промінчику чи теплому дощикові. Найдрібніші жителі садів, городів, лугів чи скошених газонів – комахи й павуки - теж трохи відпочивають.
Відпочивають??? Ні… Так тільки здається на перший погляд: павук суворо сидить на своїй павутині, мухи хором дзижчать, бджоли повільно літають садом…
Але якщо довго спостерігати за ними, можна побачити, як павук жадно накидається на чергову жертву-муху, бджоли невтомно збирають мед, мухи шукають їжу, намагаючись вижити в непередбачуваному і великому світі.
Вона іде по вулиці, усміхаючись перехожим, але не кожен це бачить… Вона не звертає уваги на тих, кому потрібна, хоча знає про їхні почуття… Вона ніколи не зникає, але знайти її дуже важко… Здається, таких, як вона багато, але це підробки… Ти можеш її кликати, але вона не обернеться… Ти можеш її чекати, але вона не буде цим перейматись… Чи ти можеш? Це теж буде вирішувати вона… Так, саме вона, бо знає набагато більше, ніж ти…
Її життя дивне і непередбачуване… Вона бачила і радість, і горе, які дуже часто сама й приносила… Напевно, через це про неї знають всі, але не кожному вдалось її зустріти… Вона добра і ніжна, але може стати жорстокою… Вона усміхнеться, але якщо її відштовхнути, залишить тобі тільки біль… Вона вміє зцілювати рани, але може не вагаючись вбити… Вона намагається дарувати тепло, але не всі це розуміють… Її часто використовували, але вона не могла нічого змінити… Вона може врятувати душу, але може і знищити… В неї є слабкості, тому вона часто падала, але завжди знаходила силу, щоб піднятися і йти далі…
Ось так вона йде крізь віки… Її ім’я – Любов… На жаль, в її історії дуже багато «але», та, напевно, так і має бути, бо вона завжди різна і непередбачувана…
Вибачте автора за довгу відсутність, тепер буду виправлятись… В школі завал, цілими днями вчуся-мучуся, але вже почались весняні канікули, тому можна попрацювати на блозі 😉
Березень… В душі весна, але за вікном все ще холодно… і дуже хочеться літа. Так завжди: восени чекаєш на зиму, взимку мрієш про весну, а весною вже не витримуєш і рахуєш скільки днів до літа залишилося… І тільки влітку, коли страшно дивитися на календар, час летить дуже швидко, і настає осінь – ворог школярів.
От і зараз всі чекають літа… Теплого, сонячного, веселого, яскравого!
Всі винахідники літаків чи ракет намагалися полетіти в небо. Але чому намагалися, в них це вийшло, хоч для досягнення мети було витрачено багато зусиль… І все-таки, для чого люди хотіли здійнятися в небо?
Безмежна блакить… Вона завжди кличе до себе. Сині простори століттями приваблюють людей. Ми часто заздримо птахам і комашкам, бо вони вміють літати, бо цей дар їм дала сама Природа, бо вони можуть здійнятися в небо одним помахом крил, бо вони здаються вільними, щасливими… А нам залишається тільки спостерігати за їхнім безтурботним польотом. Напевно, такі почуття викликають бажання навчитися літати.
Можна літати у літаку, але, кажуть, в людини ніколи не буде крил, щоб полетіти самій… Можливо, крила нам просто не потрібні? Або вони у нас вже є? Так, ми їх маємо, хоча вони не такі, як у птахів, вони – невидимі. Це наші мрії… Треба тільки щось уявити і, закривши очі, опинишся там…
Мрії роблять нас сильнішими, заставляють йти до мети. А коли вони збуваються, з’являються інші, адже людина недосконала і завжди хоче нового, здається, недосяжного, але бажання іноді набагато сильніші за страх.
Здається, що недосконалість – це слабкість, але вона заставляє нас змінюватись, ставати кращими, заставляє мріяти…
Я думаю, що небо, в яке так хотіли полетіти герої легенд, казок, переказів, було символом досконалості, до якої всі стараються дістатися, але вона все одно залишається лише мрією…
Дивлюся, як сонце заходить,
Як ніч тихим кроком іде.
Вона кожен промінь знаходить
І кожен у сонця краде.
