1 вересня – День знань?

Останні дні всі постять на цю тему жарти, поради, роздуми. Дехто жаліється, що не хоче до школи чи на роботу. Здається, що перше вересня - це не День знань, а день початку “осінньої печальки”, що провокує народження кількох десятків “диванних філософів” зі своїми нотаціями про освіту, несправедливість і цитатками на тему “ви не уявляєте, як важко прокидатись і йти на перший урок”... Читати далі... "1 вересня – День знань?"

Брешем, щоб не вірити

Брехня… Якою б вона не була, вона завжди приносить нещастя… Так кожного з нас вчать з дитинства. Часто ми чуємо, як люди, виправдовуючись, кажуть, що збрехали заради добра… Звичайно, це звучить дуже гарно, навіть здається чесним і величним.

Але ніхто не може знати точно, чи бреше йому людина чи ні… І далеко не всі вірять в те, що говорять інші, адже правду знає тільки одна Читати далі... "Брешем, щоб не вірити"

У словах – сила, у душі – істина

Слова… Вони приносять біль і радість, сумніви і сподівання… Але чого насправді варті наші слова? Ними неможливо описати все, що назбиралось на душі. Це тільки маленька частина того, що ми відчуваємо. Все, що говорять інші – це тільки якесь поверхневе уявлення про їхнє життя, про їхні думки і бажання… Коли ми слухаємо чиїсь розповіді, то схожі на дітей, які щойно вивчили абетку, але ще не вміють читати. Ми чуємо історію, але не розуміємо до кінця… Читати далі... "У словах – сила, у душі – істина"

Світло і тінь…

Хтось любить сонячні ясні дні, а хтось похмуру тінь… Але чи справді тінь така страшна? Мені здається, вона просто загадкова і непередбачувана… В темряві відчуваєш зовсім по-іншому: чуєш кожен звук, шелест, навіть подув вітру здається гучнішим. В тіні чуєш, як світ говорить тихим спокійним голосом, і намагаєшся дотягнутися до яскравого світла, яке може розвіяти всі тривоги… Тому, той хто ніколи не був в тіні, ніколи не навчиться по-справжньому любити світло…

Весна у ботанічному саду

Вчора був день відкритих дверей у Львівському ботанічному саду. Хоча я була там уже вдруге, та сад знову зачарував своєю величчю та красою. Зайшовши туди, бачиш, як все цвіте, радіє, і мимохіть починаєш забувати про зиму, холод, мороз… А завдяки сонячній погоді, сад виглядав ще чарівніше. Час від часу сонце заходило за хмари, і все навколо ставало не таким радісним, але все одно залишалось чарівним і загадковим.

Вражає також велика кількість різноманітних квітів, зокрема гіацинтів, тюльпанів і рододендронів, які зараз цвітуть.

Непередбачувана…

Вона іде по вулиці, усміхаючись перехожим, але не кожен це бачить… Вона не звертає уваги на тих, кому потрібна, хоча знає про їхні почуття… Вона ніколи не зникає, але знайти її дуже важко… Здається, таких, як вона багато, але це підробки… Ти можеш її кликати, але вона не обернеться… Ти можеш її чекати, але вона не буде цим перейматись… Чи ти можеш? Це теж буде вирішувати вона… Так, саме вона, бо знає набагато більше, ніж ти…

Її життя дивне і непередбачуване… Вона бачила і радість, і горе, які дуже часто сама й приносила… Напевно, через це про неї знають всі, але не кожному вдалось її зустріти… Вона добра і ніжна, але може стати жорстокою… Вона усміхнеться, але якщо її відштовхнути, залишить тобі тільки біль… Вона вміє зцілювати рани, але може не вагаючись вбити… Вона намагається дарувати тепло, але не всі це розуміють… Її часто використовували, але вона не могла нічого змінити… Вона може врятувати душу, але може і знищити… В неї є слабкості, тому вона часто падала, але завжди знаходила силу, щоб піднятися і йти далі…

Ось так вона йде крізь віки… Її ім’я – Любов… На жаль, в її історії дуже багато «але», та, напевно, так і має бути, бо вона завжди різна і непередбачувана…

Просто життя…

Живеш? Живи…
Ідеш? Іди…
Розійшлись наші дороги.
Не стій. Тікай…
Нема у серці вже тривоги.
Шукала сенс в пустих словах,
Коли нас було тільки двоє.
І зник вогонь в моїх очах –
Вогонь безмежної любові.
Я знов одна, я знову вільна,
Щаслива, трошки божевільна.
Я можу знов без тебе жити,
Хоч ти навчив мене любити…

Літо-літечко

Яскраве, сонячне, барвисте, квітуче, тепле і, звичайно, красиве літо... Холодна ранкова роса, ніжний сонячний промінь, теплий літній дощ, чисте блакитне небо... це неможливо описати словами, це треба просто побачити і відчути.

Приємно слухати співи пташок та спостерігати за маленькими ластів*ятками, які тільки вчаться літати і, звісно, яке ж літо без надокучливих комариків 😉 Приємного відпочинку (без комарів)!!!

Літо прийшло

Літо... Тлумачний словник української мови трактує, що це найтепліша пора року між весною та осінню. Від себе хочу доповнити, що в цю пору року протипоказане навчання. Я, виконуючи умови МОН України, буду активно відпочивати (купатися, засмагати, їсти морозиво) і, звичайно, фотографувати 😉

2009-2018 Світ фотографій Блог про красу світу навколо нас


Up ↑