Перший осінній дощ

Осінній дощ… Холодний і тихий вдаряється в підвіконня, стікає по склу… Сірі хмари тільки згущуються і важко висять над землею… Цікаво звідки вони прилетіли? Напевно ,вони бачили набагато більше, ніж я, поки вітер заніс їх сюди… А дощ продовжує падати і здається ніколи не закінчиться… Читати далі... "Перший осінній дощ"

Між мрією і реальністю

Вона могла усміхнутись випадковому перехожому… Вона сміялась без причини… Жила своїми мріями, часто забуваючи про реальність… Хотіла щастя, не розуміючи, що це… Шукала радість, не знаючи, де її знайти… Любила, але не розуміла чому… Знаходила і втрачала… Сміялася і забувала… Реальність перепліталась з мріями… З кожним днем їх Читати далі... "Між мрією і реальністю"

Випадкові фото… (для пана Архіваріуса)

Останнім часом пан Архіваріус часто вживає у коментарях фрази «випадкові фото», «прості випадки» і т. д. І стверджує, що це «сумно»… Це його думка, і я не можу нічого заперечити, але хочу висловити свою.

Більшість «випадкових» фотографій було зроблено на ходу, без попереднього задуму, часто не дивлячись, що саме фотографую… Можна вважати це сумним, але на мою думку, такі фото відображують реальний світ. Це ніби фотографувати людину, яка не бачить камери – емоції виходять справжніми. До того ж, якщо довго шукати правильний ракурс, то можна загубити ту красу, яку хочеш передати. Я нічого не маю проти професійних фотографій, які дуже хочу навчитися робити, але випадковості часто бувають щирішими, гарнішими, цікавішими… тому я виставляю їх на блозі.

Ось ще одна галерея з такими фотографіями… Приємного перегляду!

Листя падає, падає…

І знову осінь… З кожних подихом вітром з дерев злітає золотисте листя… Все жовте-жовте. Природа гріє своїми кольорами, але не погодою. Погода холодна, сира, байдужа до всіх… Вітер розтріпує волосся і летить вдалечінь, розносячи запах осені… Сонце сліпить очі, але забуває гріти… Хмари спокійні і важкі попереджають про рясний холодний дощ або навіть сніг… Небо якогось морозного кольору таке ж далеке, як завжди… Листя, пролітаючи поряд, навіює дивні думки, які заплутуються в якісь довгі-предовгі роздуми ні про що… І нарешті відчуваєш прихід осені… осені 2011… такої особливої і водночас такої звичайної…

700 спокус або яблуневий ліс

Тут взагалі є вихід? Я йшла між довгими рядами дерев і не бачила, де закінчується дивовижний ліс…

Все почалось з того, що ми приїхали у великий яблуневий сад. Всі дерева невеличкі, рясно вкриті яблуками, до яких так і тягнулись руки. Між гілками пробивалось сонячне проміння, в якому яблучка виблискували і переливались. Зараз вони виглядали ще смачнішими…

Таке враження, ніби я попала в казку! Але рано чи пізно вона мала б закінчитись… З цієї яблучної історії було досить важко вибратись, але, доїдаючи чергове яблуко, я все ж знайшла вихід з цього «лісу»…

Хочеться показати вам хоч частинку цієї спокуси!

Зима… Весна… Літо… Осінь…

Останні галереї були про літо, осінь, весну… Але я забула про зиму! Якщо чесно, зима не така вже і холодна пора року, вона зігріває своїм святковим настроєм і позитивними емоціями. Хто ж в дитинстві не грав у сніжки і не чекав на Миколая? Зима – пора здійснення найзаповітніших мрій!

Але не будемо забувати про інші пори року. Зима… Весна… Літо… Осінь… Вони завжди будуть ходити по колу, що б не сталося.

Осінь

Ще недавно ясно світило сонце, надворі стояла постійна спека… А зараз за вікном холодніше і похмуріше… Знову твердим впевненим кроком осінь повернулася в наше життя… Минуло тільки два тижні, а вона вже повністю захопила природу, яка в її руках набирає багряних і жовтогарячих кольорів. Здається, навколо яскраві теплі кольори, але в душі, як і на градуснику 16 градусів, а може і холодніше, бо відчувається наближення зими…

Але поки що до зими далеко і можна насолоджуватись спогадами про літо, останнім теплом і де-не-де жовтеньким листям, яке нагадує про початок ще одної яскравої і неповторної осені…

Просто життя…

Живеш? Живи…
Ідеш? Іди…
Розійшлись наші дороги.
Не стій. Тікай…
Нема у серці вже тривоги.
Шукала сенс в пустих словах,
Коли нас було тільки двоє.
І зник вогонь в моїх очах –
Вогонь безмежної любові.
Я знов одна, я знову вільна,
Щаслива, трошки божевільна.
Я можу знов без тебе жити,
Хоч ти навчив мене любити…

Моя осінь

Осінь… Повільно йдеш лісом, пробираючись крізь хащі… Здається, що вони ніколи не закінчаться, аж раптом виходиш на світлу галявину, і все змінюється…

Навколо жовтогарячі дерева, неподалік з дуба злітає коричневий листок і повільно летить до землі. Крізь гілки дерев пробиваються сліпучі промені сонця, які восени ніби теплішого відтінку, проте майже не зігрівають. Повітря пронизане вогкістю і ніжним запахом осені… Дмухнув легкий прохолодний вітерець, і ще кілька листочків злетіло з сусіднього дерева. Прислухаєшся, але вони приземляються у тихому безшумному танку… Все навколо таке легке і гармонійне, здається, що вітер, сонце, рослини – одне ціле. Так хочеться залишитися тут, але згадуєш, що вже давно пора додому, знаходиш стежку і повільним кроком покидаєш маленьку осінню казку. Останній раз озираєшся і йдеш, знаючи, що колись обов’язково сюди повернешся…

Осінь – це казка, яку потрібно знайти і побачити…

2009-2018 Світ фотографій Блог про красу світу навколо нас


Up ↑