Блог про красу світу навколо нас
І знову темна ніч підкралася своїми тихими кроками. Сонце зникло за обрієм, загасивши минулий день. Місяць час від часу ховається за хмарами, вулиці освітлені тьмяним світлом ліхтарів, дрібні краплі дощу вдаряються об шибку і тікають донизу повільними тонкими потоками. Здається, що в цих міських сутінках, в нічній тишині, в чорній безмежності неба заховані якісь таємниці.
Читати далі .....Про цей момент говорять вже дуже довго і багато… і сьогодні він настав. Багато хто вірить, що якщо загадати бажання, воно збудеться, бо це особлива дата.
Особлива? Хіба що набором цифр і не більше… Так, це цікавий момент, який більше не повториться, але чи варто довіряти випадку, чи варто довіряти цифрам мрію і думки? Звичайно, це все просто жарт, але… мало загадати бажання і сидіти чекати, поки воно збудеться…
Найзаповітніші бажання існують, щоб людина йшла вперед, змінювала щось у своєму житті, намагалася досягти успіху, протриматися до кінця і… залишитися собою… Якщо просто чекати, то мрія назавжди залишиться мрією і з часом зникне в минулому… Але не кожен має силу здійснити бажання, і тим більше цінувати його і надалі. Це, ніби ти хочеш якусь річ, а коли отримуєш, то вона стає непотрібною. Бо вона вже стала минулим, бо вже не треба за неї боротись, бо ти втрачаєш інтерес. А потім з’явиться ще якесь бажання…
Ось такі вони… мрії… Непостійні, часто непотрібні і фальшиві, з часом змінюються, і завжди ведуть вперед…!
І неважливо, який рік, який місяць, який день, яка година, яка секунда… Важливо те, що в тебе є мрія… і їй треба трошки допомогти, щоб вона здійснилася. І весь світ буде допомагати, якщо вона справжня, щира, потрібна, вічна…
Можливо кольорові картинки цікавіші і веселіші, але чорно-біле фото передає суть речей, їхню справжню красу… Цікаво деколи подивитися старі фотографії, вони схожі на старі фільми, бо по одному фото можна «прочитати» цілу історію, відчути настрій тих часів. А чи вийде побачити красу сучасного життя без його звичних яскравих забарвлень? Цікаво? Тоді хочу запропонувати вам переглянути фільм під назвою «Світ через чорно-білий об’єктив»…
Останнім часом пан Архіваріус часто вживає у коментарях фрази «випадкові фото», «прості випадки» і т. д. І стверджує, що це «сумно»… Це його думка, і я не можу нічого заперечити, але хочу висловити свою.
Більшість «випадкових» фотографій було зроблено на ходу, без попереднього задуму, часто не дивлячись, що саме фотографую… Можна вважати це сумним, але на мою думку, такі фото відображують реальний світ. Це ніби фотографувати людину, яка не бачить камери – емоції виходять справжніми. До того ж, якщо довго шукати правильний ракурс, то можна загубити ту красу, яку хочеш передати. Я нічого не маю проти професійних фотографій, які дуже хочу навчитися робити, але випадковості часто бувають щирішими, гарнішими, цікавішими… тому я виставляю їх на блозі.
Ось ще одна галерея з такими фотографіями… Приємного перегляду!
В суботу 29 жовтня відбулося відкриття стадіону у нашому рідному місті – Львові… Арена-Львів – величний, грандіозний… і недобудований… Здавалося, в повітрі ще висіли запахи бетону, сирості, фарби… Люди жартували, що крани біля стадіону поставили, щоб тримати накриття… Але свято відбулося – Арену-Львів відкрито!
Якщо говорити чесно, то відкриття не справило грандіозного враження. Освітлення, лазери, лампи, прожектори – все це, звичайно, виглядало дуже гарно і початок концерту був досить цікавим… Десь півгодини продовжувалися танцювальні номери, потім виступ Руслани, який був одним з найкращих, і знову танці…
Після цього на стадіон випустили зміїв чи драконів, які літали по залу… Яке це мало відношення до футболу чи Львова невідомо... Поки по арені літали незрозумілі створіння, всі готувалися до приїзду «головного сюрпризу» – Настуні (Аnastacia)… Але навіть приїзд американської співачки не здивував львів’ян, і на третій пісні більша частина глядачів розійшлася… У кінці концерту був великий феєрверк…
Весь концерт мені здавалося, що чогось не вистачає… Гімн України – його не було, як і урочистої частини… Якщо подумати, то на концерті була тільки гарна картинка, а якогось футбольного настрою, серйозного шоу – ні… В очікуванні Настуні глядачі почали вигукувати «Карпати». Це показує, що не вистачало спортивної тематики…
Незважаючи на все - Арену відкрито, і всі із затамованим подихом чекають Євро 2012!!!
![\"АРЕНА-ЛЬВІВ\"](https://yaryna.net/wp-content/gallery/10-2011-vidkryttya-stadionu-arena-lviv/img_1439.jpg "\\"АРЕНА-ЛЬВІВ\\"")
![\"АРЕНА-ЛЬВІВ\"](https://yaryna.net/wp-content/gallery/10-2011-vidkryttya-stadionu-arena-lviv/img_1457.jpg "\\"АРЕНА-ЛЬВІВ\\"")
![\"АРЕНА-ЛЬВІВ\"](https://yaryna.net/wp-content/gallery/10-2011-vidkryttya-stadionu-arena-lviv/img_1463.jpg "\\"АРЕНА-ЛЬВІВ\\"")
![\"АРЕНА-ЛЬВІВ\"](https://yaryna.net/wp-content/gallery/10-2011-vidkryttya-stadionu-arena-lviv/img_1467.jpg "\\"АРЕНА-ЛЬВІВ\\"")
І знову осінь… З кожних подихом вітром з дерев злітає золотисте листя… Все жовте-жовте. Природа гріє своїми кольорами, але не погодою. Погода холодна, сира, байдужа до всіх… Вітер розтріпує волосся і летить вдалечінь, розносячи запах осені… Сонце сліпить очі, але забуває гріти… Хмари спокійні і важкі попереджають про рясний холодний дощ або навіть сніг… Небо якогось морозного кольору таке ж далеке, як завжди… Листя, пролітаючи поряд, навіює дивні думки, які заплутуються в якісь довгі-предовгі роздуми ні про що… І нарешті відчуваєш прихід осені… осені 2011… такої особливої і водночас такої звичайної…
Ніч… Важкі краплі дощу стікають по холодному склу, відбиваються від підвіконня, повторюючи ритм давно забутої мелодії… Але я не чула її, бо mp3-плеєр, включений на повну гучність, перебивав все навколо, навіть власні думки, чого я і хотіла… Не хотілось ні про що думати, згадувати, мріяти. Треба інколи відпочити від світу, але з часом думки все-таки полились довгим беззмістовним потоком…
О, почалась інша пісня… Вже веселіша… Навіть настрій змінився, здається, хмари вже не такі важкі і темні…
Як все-таки настрій залежить від того, що робиться навколо. Навіть музика може змінити погляд на одну і ту ж ситуацію… Знову сумна довга мелодія… Але мені вона дуже подобається. Здається, що крізь сум старається пробитись якесь піднесення, тепло, надія, що все зміниться на краще… А у веселій пісні часто можна відчути тонку іронію…
Набагато більше хочеться слухати музику, яка відтворює почуття і емоції кожного дня, бо тоді відчуваєш настрій людини, що писала її… Така музика щира, в ній можна знайти себе, зрозуміти власні думки і вчинки, просто забути про світ і слухати тільки мову нот і душі… Деколи буває, знайдеш пісню і можеш слухати її цілий день… Щось робиш, а вона навіть не заважає… Така пісня справжня, вона придумана людиною, яка просто хотіла передати свої почуття іншим…
Якщо задуматись, то люди найчастіше розказують про всі переживання у віршах і піснях, навіть не у довгих промовах чи творах… Пісня – це сповідь душі, справжньої, щирої, загадкової душі кожної людини… Через це мені часто здається, що реальна тільки музика, бо в ній завжди можна знайти частину життя інших…
Хтось любить сонячні ясні дні, а хтось похмуру тінь… Але чи справді тінь така страшна? Мені здається, вона просто загадкова і непередбачувана… В темряві відчуваєш зовсім по-іншому: чуєш кожен звук, шелест, навіть подув вітру здається гучнішим. В тіні чуєш, як світ говорить тихим спокійним голосом, і намагаєшся дотягнутися до яскравого світла, яке може розвіяти всі тривоги… Тому, той хто ніколи не був в тіні, ніколи не навчиться по-справжньому любити світло…
Природа завжди дивує нас красою і чарівністю… Одна з найпрекрасніших її загадок – квітка. Квіти завжди зачаровують, дарують гарний настрій і чудовий аромат… Щоб описати їхню різноманітність і вроду не вистачає слів, тому давайте просто подивимось!
Моя остання квіткова галерея в цьому місяці:
Тут взагалі є вихід? Я йшла між довгими рядами дерев і не бачила, де закінчується дивовижний ліс…
Все почалось з того, що ми приїхали у великий яблуневий сад. Всі дерева невеличкі, рясно вкриті яблуками, до яких так і тягнулись руки. Між гілками пробивалось сонячне проміння, в якому яблучка виблискували і переливались. Зараз вони виглядали ще смачнішими…
Таке враження, ніби я попала в казку! Але рано чи пізно вона мала б закінчитись… З цієї яблучної історії було досить важко вибратись, але, доїдаючи чергове яблуко, я все ж знайшла вихід з цього «лісу»…
Хочеться показати вам хоч частинку цієї спокуси!
