Вчимося правильно фотографувати

Наявність цифрового фотоапарату на сьогоднішній день не рідкість А ще зовсім недавно такий фотоапарат вважався екзотикою та предметом розкоші. Але час іде і багато чого змінюється, плин часу вносить свої корективи. Стрімкий розвиток цифрової техніки призвів до того, що ціни на таку техніку стали більш доступними. І ось настав момент, коли ви стали власником нової, можливо і не зовсім нової, фотокамери. Покупка здійснена і мова уже не йде про вибір типу або марки фотоапарату. Перед вами стоїть питання - як навчитися правильно фотографувати. Функцій фотоапарат має досить багато, але в більшості випадків використовується тільки одна – спуск затвору. Роблячи знімки за допомогою автоматики не має потреби замислюватися над різними установками. Але в багатьох випадках автоматичний режим фотографування задовольняє далеко не всіх.
Раз ви надумали освоїти техніку фотографії, тоді почнемо з короткої теорії.

Основи фотографії

З того часу, коли Даггер заснував фотографію, майже нічого не змінилося – світловий промінь незмінно проходить через об’єктив камери, який складається з набору оптичних лінз. На відміну від плівкових апаратів, у цифрових зображення проектується на матрицю ПЗЗ (прилад із зарядовим зв’язком), а далі інформація зчитується і записується на цифровий носій. Це насправді нас мало цікавить в даному випадку. Але все ж давайте прослідкуємо за процесом. В об’єктиві встановлена діафрагма з приводом, а також досить часто обладнується механізмом трансфокатора. За рахунок зміни швидкості зчитування з ПЗЗ здійснюється витримка. Крім того камера обладнана експонометром – одноточковим для простих моделей і багатоточкове для більш дорогих фотоапаратів. Експонометр дозволяє визначити величину освітленості об’єктів знімання і його основне призначення - це встановити так звану експозицію, а також відрегулювати тривалість імпульсу спалаху вбудованої лампи. За винятком, так званих «мильниць», камери обладнані також датчиком автофокусу.

Експозиція задається на основі показників експонометра. У «мильниць» тут все набагато простіше, бо витримка встановлена жорстко і становить 1/60 сек., а задається тільки значення діафрагми. У більш престижних фотокамерах все набагато складніше. Тут одну і ту саму експозицію можна досягнути шляхом різних комбінацій витримки та діафрагми. Наприклад 5,6/60 рівнозначно 6,3/50. А що взагалі означає набір таких цифр? У даному прикладі 50 і 60 це витримка, яка є рівною 1/50 сек. і 1/60 сек. І зверніть увагу на те, що чим більше значення , тим коротша витримка, бо при цьому швидкість спрацьовування затвору швидша, цілком логічно адже 1/50>1/60. Числа 5,6 і 6,3 це значення діафрагми. Чим більше значення діафрагми, тим менший буде отвір при відкритті затвору і відповідно тим менше поступить світла у фотокамеру. При найменшому значенні діафрагми діафрагма відкрита повністю і при цьому буде проходити максимум світла.

Постає цілком логічне запитання. Як це позначиться на результаті зйомки?

Переходимо до практичних занять

Якщо ви вирішили застосувати повністю автоматичний режим, то система управління автоматично виставить всі необхідні параметри, включаючи і експозицію, які будуть правильними згідно її установок. Автоматика самотужки вибирає саму довгу витримку, як правило це 60, бо при такій витримці переміщення об’єкту зйомки та тремтіння камери дуже не позначаться. Тремтіння камери зазвичай з’являється при витримках триваліших ніж 60. В цьому випадку діафрагма закривається як можна довше, щоб збільшити глибину різкості і по суті спрощує сам процес фокусування. Такий підхід до зйомки не завжди правильний, бо отримати бажаний результат на фото не завжди вдається. Щоб уникнути цього необхідно підібрати ряд різних режимів експозиції. Але коли у вас тільки «мильниця», то вам доведеться обмежитися лише вибором режимів «Пейзаж», «Спорт», «Портрет». Нехтувати вибором таких режимів не слід, але вимагати гарного результату в даному випадку нереально.

Із застосуванням зазначених режимів ніби все зрозуміло. Тепер спробуємо навчитися користуватися ще іншими. Таких режимів можна вважати є три – установка діафрагми, установка витримки та ручна установка. Про них і піде в подальшому мова.

Пріоритет діафрагми (А)

На більшості фотокамер вона позначена літерою А, від англ. aperture – діафрагма. Використовуючи даний режим ви вручну виставляєте значення діафрагми, а система автоматичного режиму, враховуючи на даний момент освітленість, встановлює відповідно до неї витримку. В даному випадку система автоматики не може змінити виставленого вами значення діафрагми. Для чого це потрібно? Це визвано, в перу чергу тим, коли вам необхідно отримати ту чи іншу глибину різкості. Щоб зрозуміти це заглибимося трохи в теоретичні основи.

Глибина різкості показує нам, що в границях певної відстані (наприклад, від 5 до10 м) всі деталі зйомки будуть знаходитися в різкості, не дивлячись на те, що ви сфокусуєте об’єкт, який розташований на відстані 8 метрів. І глибина різкості буде тим більшою, чим сильніше буде діафрагмування. Варто зауважити, що ця величина також є залежною і від фокусної відстані об’єктива, від положення трансфокатора, так званого зума, при цьому чим більша фокусна відстань, тим менша глибина різкості.

Смисл такої обставини полягає в наступному. Якщо ви наприклад збираєтесь розділити плани зйомки, а саме передній середній та задній і при цьому хочете виділити посеред них який-небудь об’єкт, то вам слід вибрати менше значення діафрагми.

Якщо ви будете збільшувати цей параметр, то зона де все буде в різкості, буде розширюватися. При цьому при максимальному значенні діафрагми різкими будуть практично всі об’єкти зйомки, особливо при невеликій фокусній відстані.

Це робиться з тою метою, щоб позиціонувати погляд того, хто буде розглядати фото, на необхідному об’єкті. Людина підсвідомо в першу чергу бачить тільки різкі деталі, розмиті та розпливчасті залишаються поза увагою. Це виглядає дуже ефектно, особливо в тому випадку, коли ви хочете виділити потрібний об’єкт від фону. Такий ефект використовують для зйомки портретів, бо основа таких фотографій – люди.

Пріоритет витримки (S)

Такий режим позначається літерою S – від слова shutter, затвор. В цьому випадку при зйомці ви задаєте швидкість відкриття-закриття затвору, а система автоматики лише підбирає значення діафрагми. Тут можна досягнути ряд ефектів, особливо коли предмети зйомки рухаються у кадрі. Якщо ви задалися метою «вихопити» момент, щоб зображення вибраного вами предмету було чітким і статичним, то витримку потрібно вибирати якомога меншою, коротшою.

Це може бути витримка «250» або ще коротша, залежно від швидкості руху. Але досить часто трапляється так, що вам необхідно зобразити на знімку саме рухомий предмет. А не його застиглу копію. В такому випадку необхідно встановлювати витримку подовшу, «60», а то навіть і довшу. В цьому випадку всі рухомі деталі будуть виглядати змазаними, що буде вказувати на саму динаміку руху.

Варто зауважити, що коли ви вибираєте витримку «30» і навіть довшу, то в такому випадку вже позначиться тремтіння камери в руках. Камеру слід тримати впевнено, або скористайтеся штативом.

Проведемо простий експеримент. Встановимо довгу витримку, вона як правило, позначається «NR», і зупинимося на значенні «3», що є рівним 1/3 сек. , або навіть на 1 сек. Тепер наведіть камеру на який-небудь включений освітлювальний прилад. Після спуску затвору поводіть камерою, роблячи кругові довільні рухи, але таким чином, щоб цей прилад був у полі зору камери. Думаю, що у вас вийде доволі загадкова картина.

Хочу звернути вашу увагу на той момент, коли ви будете користуватися спалахом. Тут є один цікавий нюанс. Запам’ятайте, що для синхронізації багатьох спалахів потрібна витримка, не коротша за значення «90». Якщо час витримки буде коротшим, то нормальну освітленість буде мати лише вузька ділянка, яку «вихопив» затвор. Але це не являється обов’язковим правилом для всіх фотокамер, адже вони мають різні конструкції затворів, та й спалахи різні. Такий фактор ви повинні випробувати на своєму апараті.

Також потрібно мати на увазі те, що необхідно коректно підібрати витримку, тому що автоматика підбере експозицію, але не позбавить від можливих дефектів при досягненні ефекту. Наприклад, вами обрана досить довга витримка, то може статися так, що все буде змазано і про ніякий ефект руху і мови бути не може.

Ручний режим (М)

На апараті позначений як М, тобто manual, вручну.

Хочу звернути вашу увагу на те, що цей режим роботи протримався саме довше, аж поки на допомогу не прийшла електроніка.

Тут вам доведеться діафрагму і витримку встановлювати вручну. Автоматика дасть вам можливість лише проконтролювати правильність рівня експозиції за експонометричною шкалою у вигляді лінійки. Посередині лінійки знаходиться нульова відмітка «0» - нормальна експозиція, вліво мінус «-» - недостатня витримка, вправо плюс «+» - витримка завелика. Є також фотокамери, які рівень експозиції, на додаток до вищезгаданої лінійки, відображають якою є картина на самому дисплеї, тобто дисплей буде темнішим або світлішим.

Раніше, коли були тільки механічні камери, таке зробити було неможливо, а перевірити експозицію не було чим. Хіба що за допомогою зовнішнього експонометра, або як кажуть «на око».

Задамося тепер запитанням. Навіщо все ж потрібен такий режим зйомки, коли двох попередніх достатньо на всі випадки життя? А наприклад для того, щоб створити ефект дня вночі, або ефект ночі вдень. Такий ефект можна досягнути одному випаду не достатньою витримкою, а в іншому витримка була достатньо великою.

Ще один доволі важливий нюанс. Режим «М» завжди придасться вам в тому випадку, коли автоматика не змогла запропонувати вам свій варіант розвитку подій. Це може статися тоді, коли або дуже багато світла, або коли занадто темно.

Варто відзначити, що автоматика досить серйозних фотокамер, в таких випадках не являється зайвою. Багато хороших апаратів мають можливість робити коректування експозиції, тобто такі фотокамери можуть виконувати зйомку з недостатньою витримкою або навпаки в доволі широких діапазонах.

Виникає питання - а яким чином така автоматика визначає необхідне значення експозиції? Ну тут все доволі просто адже такі камери обладнані вбудованими експонометрами. При цьому ще може бути ряд варіантів. В більшості випадків застосовується мультишаблонна фотометрія. Зображення в цьому випадку ділиться на складові області – сектори, і фотометрія робиться окремо для кожної області. Таким чином можна визначити досить добре збалансовану експозицію, без вияву надмірного контрасту, так би мовити, що експозиція, в даному випадку, є свого роду компромісом. Існує також ще і центральна фотометрія. В цьому випадку замір даних береться по предмету, розташованому в центрі кадру. До речі, саме з такого способу почали розробляти камери з вбудованими фотоекспонометрами. Як видозміна є ще і місцева фотометрія. Фактично це є та сама центральна фотометрія, тільки площа, по якій визначають експозицію, досить мала – практично в одній точці, що в свою чергу дає можливість визначати експозицію з конкретного предмету.

Суть двох останніх способів полягає в тому, що ви зможете більш коректно визначити необхідну експозицію на вибраному об’єкті, не звертаючи уваги при цьому на існуючий фон. Це особливо важливо коли ви будете робити портрети. Крім цього існує ще такий прийом, коли вам необхідно зафіксувати експозицію, а після цього потрібно перемістити об’єктив фотокамери. Такий прийом використовують в тому випадку, коли вибрані два останніх режими, але ваш предмет знаходиться не по центру кадру.

Чутливість (ISO)

Хочу звернути вашу увагу ще на одну важливу деталь при встановленні експозиції, а саме чутливість ISO. Відразу виникне справедливе запитання. При чому тут цей показник, адже наша камера цифрова, а не плівкова? Цілком слушне запитання, але таку міру чутливості залишили просто для зручності користування, бо багато користувачів звикли саме до цієї системи і немає сенсу його забувати.

В нашому випадку діапазон допустимих значень насамперед залежить від марки самої фотокамери, а не від плівки. Цей діапазон починається з ISO 100 од. і закінчується максимальним показником у 3200 од. Крім цього є також режим «AUTO». В цьому випадку залежно від освітленості система автоматики самостійно виставить чутливість і при цьому буде виставлятися якомога менше значення ISO. Це пов’язано з тим, що найвищу якість можна отримати при найменшому значенні чутливості. Саме тому без особливих потреб вам не слід захоплюватися підвищенням значення ISO. На прикладі нижче ви можете побачити два кадри. Вони зроблені при однакових умовах освітленості. Перший зроблений при значенні ISO 160, а другий з ISO 3200.

Спалах

Існує ще один показник, який має вплив на експозицію. В нашому випадку це спалах. Зараз ми будемо розглядати власну, як її ще називають бортову «жабу». Хоча до мильниць така назва не стосується. Система спалаху має ряд режимів, які в першу чергу залежать від режиму самої фотокамери. Повний перелік, в нашому випадку так званих «послуг», система спалаху надає тільки тоді, коли ви проводите зйомку в режимі «AUTO».

Тепер розглянемо, які конкретно існують режими.

- Автоматичний. В даному випадку система спалаху спрацьовує, або не спрацьовує залежно від того, яка досягнута освітленість. Тривалість імпульсу спалаху регулюється автоматично в залежності освітленості об’єкту зйомки. Спрацьовує тільки коли виставлений режим «AUTO». Це доволі вигідно, бо дає можливість економити заряд батареї фотоапарату, але не завжди придатне до застосування. Прикладом може слугувати зйомка проти світла.
- Примусовий спалах. Він доступний в будь-якому режимі. Спалах спрацьовує в кожному випадку, незалежно від освітленості об’єкта зйомки. Тривалість імпульсу спалаху не регулюється, в даному випадку провідне число спалаху використовується повністю. Такий режим зйомки можна використовувати в різних умовах зйомки, але при цьому витрачається багато енергії батареї.
- Повільна синхронізація. При цьому режимі швидкість спрацювання затвору буде встановлюватися на біль тривалі показники. При використанні спалаху стандартною швидкістю затвору є значення 1/90 сек., або «90». Це робиться з метою, щоб можна було опрацювати фон, бо як правило до фону спалах «не добиває».

Для всіх вище приведених режимів є ще один дуже корисний режим – режим зменшення ефекту червоних очей. Його суть полягає в тому, що перед основним спалахом відбувається попередня серія коротких спалахів без спрацювання затвора. Такий режим застосовується для того, щоб зіниці людини, яка знаходиться у темряві, звузилися, і в цьому випадку очне дно не буде відображати червоне світло. Такий режим рекомендується застосовувати тільки при зйомці людей, в інших випадках такий режим недоцільно використовувати, бо він приводить хіба що до марної витрати енергії батареї.

Ну і ще є режим без спалаху. Сама вже назва говорить про те, що спалах не будуть використовувати ні за яких обставин. Це робиться в таких випадках, коли зйомка проводиться в місцях де зйомка зі спалахом заборонена, а також для отримання ефектів, при яких потрібне тільки природне освітлення. При цьому саме зображення стає більш природним. У просунутих фотокамерах додатково відкриваються деякі додаткові можливості, як приклад, можна значно розширити «асортимент» значень при виборах установлення балансу білого. Слід також завжди пам’ятати одну важливу обставину - коли ви використовуєте спалах, то зображення предметів та людей робиться плоским. Щоб уникнути цього вам необхідно ставити камеру трохи під кутом, щоб при зйомці з’явилися тіні. Але потрібно пам’ятати, що при великих кутах може з’явитися надмірний контраст. І ще одна корисна порада – ніколи не закривайте рукою спалах, коли ви тримаєте фотокамеру в руках. Це доволі поширена помилка.

Тепер давайте розглянемо ще ряд корисних функцій, які мають сучасні фотокамери.

Трансфокатор

Це такий пристрій, який дає можливість змінювати фокусну відстань об’єктива не використовуючи змінні об’єктиви. Проводячи зйомку вам здається, що предмети зйомки стають ближче або далі від вас, хоча ви самі залишаєтеся на місці.

Дійсно, це доволі зручно, адже коли ви маєте об’єктив з фіксованою віддаллю, то треба буде підійти ближче, або відійти трохи далі, що не завжди вам вдається, і на такі переміщення потрібен час, а мистецтво фотографії якраз і полягає в тому, що потрібно зловити момент. Маючи трансфокусний об’єктив вам не буде потрібно робити якісь переміщення, вам досить тільки повернути кільце трансфокатора або натиснути відповідну кнопку.

Коли ви будете переміщати в сторону «W» (тут Wide – означає широкий), то при цьому кут зору об’єктива розширюється. Зазвичай такі об’єктиви називають ширококутними або короткофокусними. В цьому випадку ви зможете отримати додаткові можливості для установки глибини різкості, адже в такому режимі світлосила максимальна, а також ви зможете отримати гарний поділ планів. Так би мовити, що перспектива розширюється. Але тут є один недолік, на який потрібно зважати, з’являються різні спотворення, або як це ще називають – аберація. В цьому випадку об’єкти зйомки набувають бочкоподібної форми.

При певних значеннях, об’єктив встановлюється на нормальні значення фокусної відстані. Як правило, так відбувається тоді, коли він «переламується». Суть полягає в тому, що при русі від «W» до «Т», об’єктив спочатку йде, а потім знову виходить. В даному випадку якраз точка «перегину» і буде нормальною фокусною відстанню. Перспектива в даному випадку буде відображатися без усіляких спотворень, за винятком конструктивних спотворень самих лінз.

Якщо ви будете встановлювати значення в сторону «Т» (тут Tele – означає довгий), то відповідно кут зору буде звужуватися, а об’єктив буде носити назву довгофокусного. Такі об’єктиви, з великими значеннями зазвичай називають телеоб’єктивами. Світлосила тут має мінімальне значення, що в свою чергу призводить до невеликого вибору значень діафрагми, а відповідно і самої глибини різкості. Практика показує, що світлосили на телеоб’єктивах не вистачає, і як результат, з’являються проблеми з фокусуванням. Це можна пояснити тим, що значна частина світла втрачається в самому об’єктиві. Також з’являється фактор трясіння фотокамери. Значить, коли ви робите зйомку з телеоб’єктивом, то необхідно користуватися штативом. При цьому перспектива значно звужується, плани погано розділяються, через що зображення виходить плоским, а самі предмети зйомки виглядають сідлоподібними.

Звідси можна зробити висновок, що тільки нормальні об’єктиви дають зображення без спотворення перспективи. В ряді випадків такі спотворення дають можливість досягнути деяких ефектів при зйомці.

І на сам кінець ще пару слів про трансфокатор. Крім оптичного зума, яким володіє об’єктив, є ще і цифровий зум. Він досягається електронним способом, можна сказати, що відбувається масштабування зображення.

Тепер звернемо свою увагу на режими фокусування.

Режими фокусування

Коли об’єкт зйомки не по центру кадру, то в даному випадку досить зручно використати функцію багаточкового автофокусу. В даному випадку, так само як і в багаточковому експонометрі, система оцінює поле зйомки по декількох точках і встановлює найбільш оптимальну величину відстані від об’єктива до предмета зйомки. Цей режим дуже зручний і підходить для більшості випадків. Встановлюючи режим «AUTO» автоматична система встановлює саме такий режим фокусування камери і зміні не підлягає. Передбачено також ще вибір фокусування по центру кадру, а також режим регульованої плями авто фокуса, де ви маєте можливість самостійно вибрати точку, по якій ви будете встановлювати фокус.

Останніх два режими дають можливість уникнути деяких труднощів, наприклад, при зніманні через паркан. В цьому випадку багато точкова система фокусування буде реагувати на сам паркан. А в доволі складних умовах, наприклад, через скло, на допомогу вам прийде ручне фокусування. І тут все зрозуміло – фокусуванням займається сам фотограф. Для того, щоб спростити процес знімання в деяких камерах передбачено збільшення рамки фокусу в два рази, що дає можливість краще бачити деталі зйомки і відповідно дає можливість зробити більш точне фокусування. Тут тільки потрібно враховувати, що на всі ці операції буде витрачено значно більше часу.

Ще один момент, на який слід звернути увагу, автофокус не можна застосовувати при зйомках однотонних та дзеркальних поверхонь, бо в цьому випадку автофокусу просто нема за що «зачепитися». Але це не стосується зображень в дзеркалах, тут фокусування відбувається без проблем. Проблеми з автофокусом виникають також у погано освітлених місцях.

Тепер розглянемо яким чином можна користуватися автофокусом. Виявляється, що не все тут так просто. Якщо ви просто натиснете на кнопку спуску затвора, то апарат спрацює, але при цьому налаштування фокусу не відбудеться. Вірніше, що буде використане лише поточне значення фокусу. Так в чім тут справа? Для того, щоб зробити налаштування фокусу, вам слід наполовину натиснути на кнопку спуску затвору, і дочекатися налаштування (це в тому випадку, коли ви обрали автоматичний режим), про цю операцію вам буде сигналізувати сигнал та значок на екрані, і лише після цього ви можете повністю натиснути на кнопку спуску. Також ви повинні пам’ятати, що якщо ви відпустите кнопку спуску, то процедуру фокусування доведеться виконати заново. Така процедура дійсна тільки для «серйозних» фотоапаратів і на «мильниці» не поширюється.

Існує також ще один режим, про який ми мало не забули – це макрозйомка. Такий режим необхідний, коли вам потрібно зробити зйомку об’єкта на досить ближчій відстані, ніж дозволяє звичайний режимя, наприклад зйомку комах чи якихось дрібних предметів.

Баланс білого

Таке нововведення дало застосування цифрової техніки. Цифрова фотокамера, на відміну від плівкової, володіє досить цікавою функцією, а саме – баланс білого.

Особливістю плівки фотоапарата є те, що вона фактично фіксує зображення таким як воно є насправді. Вірніше можна сказати, що відображення білого кольору вже закладено в процесі виробництва самої плівки. Цифровий апарат, на відміну від плівкового, діє дещо іншим способом, його система змушена підлаштовувати відображення білого кольору в залежності від умов зйомки. Це в деякій мірі дає деяку перевагу перед плівковими фотокамерами. Приведу такий приклад. Під час знімання ламп розжарювання виходять фотографії жовтуватого кольору. Цього невеличкого дефекту зазвичай позбуваються при друці фотографій коригуючи кольори. У цифрового фотоапарата все трохи інакше. Він «підлаштовується» під конкретні умови зйомки відразу, і як результат – подальшого коригування кольору вже не потрібно.

Щоб більш правильно зрозуміти всі нюанси, давайте заглянемо до теоретичних основ.

Досить просто все у нас з чорно-білим зображенням, бо не має потреби встановлювати баланс білого. Досить складніше вже з кольоровим зображенням. Всі ми добре знаємо, що кольорове зображення складається з трьох основних кольорів – червоний (red), зелений (green), синій (blue). Абревіатура RGB напевно добре всім вам відома, це властиво і є ці кольори. В тому випадку, коли всі ці кольори знаходяться в балансі, то ми зможемо отримати білий колір. У випадках, коли буде переважати будь-який колір, отримати білий колір буде неможливо. Наприклад, при освітлюванні лампами розжарювання колір виходить у нас маже жовтий – солом’яний. В даному випадку балансування фотоапарата вважає переважаючий світло білим і на фотографії зображення стає повністю коректним, в даному випадку без жовтизни.

Розглянемо тепер які існують режими балансування.

- Автоматичне балансування. В даному випадку система апарату самостійно визначає на його «погляд» правильний баланс білого. Зазвичай цього майже завжди вистачає, бо система електроніки цілком коректно визначає такий баланс.
- Балансування за видами освітлювальних приладів (лампи розжарювання, люмінесцентні лампи). Якщо ви проводите зйомку в закритих приміщеннях при відповідних освітлювальних приладах, то завжди можна встановити балансування саме в таких режимах. Варто відзначити, що в більшості випадків система автобалансу справляється з такими завданнями і вам не доведеться додатково встановлювати такі режими.
- Баланс білого по визначеній точці, в даному випадку ручний режим. Його можна застосовувати, коли ви збираєтесь створити додатково якісь ефекти. Наприклад, якщо ви виставите баланс по червоному кольору, то всі червоні деталі відповідно стануть білими, а загальний фон буде мати досить специфічний вигляд.

Варто зазначити, що настройка балансу білого у престижних фотокамерах динамічна, тобто у таких камерах постійно визначається баланс і вона не залежить від позиції кришки апарату. Чого ми не можемо сказати про відеокамери, у яких така система носить досить примітивний характер, і при роботі з нею потрібно постійно знати коли і як слід налаштовувати баланс.

Цифровий фотоапарат має ще одну цікаву «фішку». Деякі фотоапарати мають змогу вибирати частоту вашої електромережі 50 – 60 Гц. Відразу виникає резонне запитання, а при чому тут електромережа? Здавалося би, що ніякого зв’язку тут не має, але насправді він існує. Пов’язано це з проведенням зйомки при світлі електричних ламп, в основному люмінесцентних. Справа полягає в тому, що люмінесцентні лампи блимають у такт з частотою вашої електричної мережі, а це в свою чергу може викликати мерехтіння. Якраз для цього і потрібна така установка. Система автоматики цифрового апарату намагається налаштуватися так, щоб не впасти в синхронізм з миготінням освітлення. Для нашого регіону таку опцію слід виставляти на 50 Гц.

Існує ще багато різноманітних функцій та опцій, але розглянути їх одразу практично неможливо. В першу чергу ми розглянули самі основні, які є найбільш необхідними і частіше всього використовуються при зйомках. Опанувати їх буде не зовсім складно – потрібно лише додати трохи зусиль, та детально прочитати інструкцію до фотоапарата, ну і відповідно трохи попрактикуватися.

З часом, коли ви вже навчитеся робити якісні знімки, прийде пора, коли треба буде задуматися над таким питанням, як композиція у фотографії. Іншими словами кажучи, все, що відобразиться у вашому кадрі має виглядати єдиною завершеною картиною. У такому випадку вам слід буде ознайомитися з таким матеріалом, як «Основи композиції у фотографії».

Олесь Довгий