В житті набагато краща графіка…

Вечір. Сонце вже зайшло… Але в пам’яті ще залишається світло останнього променя. Закінчився ще один день. Він був таким самим як усі інші. І більшу його частину сидиш перед холодним монітором, не звертаючи уваги на те, що за вікном, на яскраве сонце, на безмежне небо, не звертаючи уваги на те, що вже весна… Черговий раз заплутуєшся в світовій павутині, намагаючись втекти від реальності. Сидиш ось так перед комп’ютером і переконуєш себе, що все ще встигнеш, що просто тут є щось цікаве, потрібне, та водночас розумієш, що від вчора нічого не змінилося і ти не маєш чим зайнятися. Але далі продовжуєш друкувати фрази, які давно втратили значення як для тебе, так і для інших. Просто так набагато легше: ніяких емоцій і почуттів…

А зараз сиджу, дивлюсь на нічне небо, таке темне і чарівне… В житті ж набагато краща графіка, але не всі це розуміють. Здається, що я сама іноді забуваю про це… І цей останній промінь, такий яскравий, що спалахнув червоним полум’ям далеко за обрієм – промінь надії. Завтра буде ще один день. Хочеться, щоб він відрізнявся від попередніх. Хочеться побачити не тільки останній промінь, але й тепле яскраве сонце, яке дарує радість, і яке ми проміняли на монітори, такі порожні та бездумні…