Монолог

Безмежність… Вічність… Нескінченність… Світ – не нескінченна боротьба різних думок, амбіцій, відчуттів. Скільки разів повторювалася історія, скільки разів думка окремої людини, підхоплена іншими, змінювала світ, скільки разів бажання отримати владу знищувало цілі народи, скільки разів емоції однієї людини руйнували щастя інших…

Я пам’ятаю безліч таких випадків. І досі не можу зрозуміти, хто винен у всьому.

Я тільки доля… Я завжди давала людям вибір, спостерігала за їхніми думками, сумнівами, відчуттями, надіями і, нарешті, за обраною дорогою… Мене часто дивували рішення деяких людей, але я ніколи не засуджувала їх власноруч. В кінці-кінців, за мене це робило їхнє ж рішення…

Але це в минулому. А зараз я знову спостерігаю за життям світу. Навколо безліч думок і відчуттів, які неможливо описати словами. Важко зрозуміти все у цьому вихорі емоцій, але я чую… Чую кожне слово, кожну думку, кожен звук…

Більшість тихих, незрозумілих, буденних думок мене не цікавили, але тверді і впевнені рішення, сміливі вчинки завжди викликали повагу…

Але я захоплювалась не тільки добрими і щирими людьми. Зрештою, я не могла віддавати перевагу тільки їм, бо завжди були злочинці, лицеміри, брехуни… Інколи їхні вчинки викликали жахливі наслідки і враження, але, водночас, захоплення… Бути добрим чи злим і при цьому вижити – це теж мистецтво. Жити і бути щасливим, залишившись собою важко, але можливо, хоча в це мало хто вірить… Особливо зараз…

Але… Світ змінюється… Світ змінюється, а історії повторюються. Правда, в більших масштабах. Так було… є… і буде завжди…

Я тільки доля – історія окремої людини і, водночас, цілого світу. Я ніколи не вибираю кращих чи гірших. Це мене вибирають, і я тільки веду їх обраною дорогою…