Перший осінній дощ

Осінній дощ… Холодний і тихий вдаряється в підвіконня, стікає по склу… Сірі хмари тільки згущуються і важко висять над землею… Цікаво звідки вони прилетіли? Напевно ,вони бачили набагато більше, ніж я, поки вітер заніс їх сюди… А дощ продовжує падати і здається ніколи не закінчиться… Читати далі... "Перший осінній дощ"

Почати спочатку

Весна… Природа пробуджується від довгого сну… Вона знову має шанс показати свою красу , свою неповторність, свою непередбачуваність… Кожної весни природа розцвітає з новою силою. З кожним днем сонце пробуджує світ своїми променями і тікає далеко на захід, щоб завтра знов здивувати теплом.

А чи має людина шанс почати все спочатку? Читати далі... "Почати спочатку"

Життя дається тільки раз

Життя… Воно дається тільки раз… Але навіщо? Напевно, кожен рано чи пізно питає себе, для чого живе. Навіщо нам дають цей час? Чому відчуваємо? Чому говоримо, сміємося, плачемо? Для кого? Для чого? В якийсь момент всі питання з’являються, і дуже важко знайти відповіді.

Кажуть, що час – це вчитель, який, на жаль, вбиває своїх учнів… Читати далі... "Життя дається тільки раз"

Випадкові фото… (для пана Архіваріуса)

Останнім часом пан Архіваріус часто вживає у коментарях фрази «випадкові фото», «прості випадки» і т. д. І стверджує, що це «сумно»… Це його думка, і я не можу нічого заперечити, але хочу висловити свою.

Більшість «випадкових» фотографій було зроблено на ходу, без попереднього задуму, часто не дивлячись, що саме фотографую… Можна вважати це сумним, але на мою думку, такі фото відображують реальний світ. Це ніби фотографувати людину, яка не бачить камери – емоції виходять справжніми. До того ж, якщо довго шукати правильний ракурс, то можна загубити ту красу, яку хочеш передати. Я нічого не маю проти професійних фотографій, які дуже хочу навчитися робити, але випадковості часто бувають щирішими, гарнішими, цікавішими… тому я виставляю їх на блозі.

Ось ще одна галерея з такими фотографіями… Приємного перегляду!

Листя падає, падає…

І знову осінь… З кожних подихом вітром з дерев злітає золотисте листя… Все жовте-жовте. Природа гріє своїми кольорами, але не погодою. Погода холодна, сира, байдужа до всіх… Вітер розтріпує волосся і летить вдалечінь, розносячи запах осені… Сонце сліпить очі, але забуває гріти… Хмари спокійні і важкі попереджають про рясний холодний дощ або навіть сніг… Небо якогось морозного кольору таке ж далеке, як завжди… Листя, пролітаючи поряд, навіює дивні думки, які заплутуються в якісь довгі-предовгі роздуми ні про що… І нарешті відчуваєш прихід осені… осені 2011… такої особливої і водночас такої звичайної…

Як тече ріка…

Тиша… Чути тільки, як дзвенить річка, граючись з сонячними променями і кидаючи відблиски на берег… Природа – загадкова штука. Вона може заворожувати вічно, незважаючи який раз йдеш цією дорогою, чуєш шелест листя, слухаєш пісню річки…

Деколи бачиш велику могутню ріку і, здається, що на неї можна дивитися вічно: спокійні повільні хвилі плавно летять у морські простори, забираючи думки з собою…

Краплі

Хто не любить милого, доброго, теплого літнього дощику. Такого, щоб було приємно постояти чи побігати під його ніжними краплинами. Під час такої природної опції завше робиться так мило й спокійно на душі. А коли дощова хмарка пройде, водяні кришталеві краплинки ще довго виблискують у променях доброго сонечка. Особливо у краплинному бісері полюбляють купатися мої кольорові друзі – квіти.

Сльози – не проста вода

«Сльози – це проста вода», –
Сказала дівчинка одна
І йшла вперед – не оберталась,
І все минуле забувалось.
Забувалося? Невже?
Вона усе, що було береже:
Біль і радість, сум і сміх,
Все пам’ятає про усіх.
Та всеодно іде щаслива,
Хоч посмішка давно не щира.
На мить згадалися слова,
Що сльози – це проста вода.
Вода? Можливо…
Але тепер це неважливо.
Тепер простою не здається,
Коли щоночі тихо ллється,
Змиваючи знов спогади сумні,
А з ними мрії всі німі…

Вода – це життя

Кажуть, що вода – це життя. І справді, що б робили люди, тварини, рослини та інші живі організми без води? Уявили…

На жаль, не всі цінують воду і помічають її красу. Так, саме красу, адже вода не тільки корисна, але й дуже-дуже гарна. Якщо літнього ранку, коли сонце тільки-но прокинулось, придивитися до крапель роси, можна побачити, як в одній краплині переливаються сотні відтінків і, здається, в ній бачиш віддзеркалення цілого світу…

Або після проливного дощу виходиш на вулицю, і навколо тебе в тяжких дощових краплинах відбиваються теплі сонячні промінчики…

У такі моменти справді відчуваєш, що життя прекрасне і хочеться радіти. А для цього потрібно так мало і водночас так багато. Треба просто вміти відчувати природу… Люди, яким це вдається, по-справжньому щасливі…

2009-2018 Світ фотографій Блог про красу світу навколо нас


Up ↑