В житті набагато краща графіка…

Вечір. Сонце вже зайшло… Але в пам’яті ще залишається світло останнього променя. Закінчився ще один день. Він був таким самим як усі інші. І більшу його частину сидиш перед холодним монітором, не звертаючи уваги на те, що за вікном, на яскраве сонце, на безмежне небо, не звертаючи уваги на те, що вже весна… Черговий раз заплутуєшся в світовій павутині, намагаючись втекти від реальності. Сидиш ось так перед комп’ютером і переконуєш себе, що все ще встигнеш, що просто тут є щось цікаве, потрібне, та водночас розумієш, що від вчора нічого не змінилося і ти не маєш чим зайнятися. Але далі продовжуєш друкувати фрази, які давно втратили значення як для тебе, так і для інших. Просто так набагато легше: ніяких емоцій і почуттів…

А зараз сиджу, дивлюсь на нічне небо, таке темне і чарівне… В житті ж набагато краща графіка, але не всі це розуміють. Здається, що я сама іноді забуваю про це… І цей останній промінь, такий яскравий, що спалахнув червоним полум’ям далеко за обрієм – промінь надії. Завтра буде ще один день. Хочеться, щоб він відрізнявся від попередніх. Хочеться побачити не тільки останній промінь, але й тепле яскраве сонце, яке дарує радість, і яке ми проміняли на монітори, такі порожні та бездумні…

Перші квіти

Весна… З-під землі з’являються перші паростки, і розцвітають перші квіти. Хоча цього року весна холодна, природа все одно повільно, але впевнено пробуджується. Найпершими розцвіли маленькі крокуси і нарциси, а інші квіти ще чекають тепла і сонця.

Весна – пісня природи…

Недавно на сонці ще виблискував білосніжний сніг, а сьогодні – перший день весни…

Здається, нічого не змінилося за одну ніч з 28 лютого на 1 березня, але тільки думка про те, що прийшла весна піднімає настрій, і все навколо змінюється. І хай на землі ще досі сніг, але промені сонця стали яскравішими, і в холодному повітрі пахне радістю. Навіть каркання ворон здається веселішим. І коли йдеш зранку, дивишся на сніг, мороз обпікає обличчя, а в душі все одно тепло, тепло, тепло… весняно…

Весна – ніжна мелодія, яка закликає світ пробудитись із зимового сну.

Недосяжність

Всі винахідники літаків чи ракет намагалися полетіти в небо. Але чому намагалися, в них це вийшло, хоч для досягнення мети було витрачено багато зусиль… І все-таки, для чого люди хотіли здійнятися в небо?

Безмежна блакить… Вона завжди кличе до себе. Сині простори століттями приваблюють людей. Ми часто заздримо птахам і комашкам, бо вони вміють літати, бо цей дар їм дала сама Природа, бо вони можуть здійнятися в небо одним помахом крил, бо вони здаються вільними, щасливими… А нам залишається тільки спостерігати за їхнім безтурботним польотом. Напевно, такі почуття викликають бажання навчитися літати.

Можна літати у літаку, але, кажуть, в людини ніколи не буде крил, щоб полетіти самій… Можливо, крила нам просто не потрібні? Або вони у нас вже є? Так, ми їх маємо, хоча вони не такі, як у птахів, вони – невидимі. Це наші мрії… Треба тільки щось уявити і, закривши очі, опинишся там…

Мрії роблять нас сильнішими, заставляють йти до мети. А коли вони збуваються, з’являються інші, адже людина недосконала і завжди хоче нового, здається, недосяжного, але бажання іноді набагато сильніші за страх.

Здається, що недосконалість – це слабкість, але вона заставляє нас змінюватись, ставати кращими, заставляє мріяти…

Я думаю, що небо, в яке так хотіли полетіти герої легенд, казок, переказів, було символом досконалості, до якої всі стараються дістатися, але вона все одно залишається лише мрією…

Просто життя…

Живеш? Живи…
Ідеш? Іди…
Розійшлись наші дороги.
Не стій. Тікай…
Нема у серці вже тривоги.
Шукала сенс в пустих словах,
Коли нас було тільки двоє.
І зник вогонь в моїх очах –
Вогонь безмежної любові.
Я знов одна, я знову вільна,
Щаслива, трошки божевільна.
Я можу знов без тебе жити,
Хоч ти навчив мене любити…

Не забудь…

Одна година… хвилина… секунда… мить… У будь-який час може статися щось особливе, те, що неможливо забути. Це може бути краєвид, квітка, вода, вогонь, вітер, навіть пісня, але найголовніше, щоб це запам’яталось, можливо, назавжди…

Здається, неприємне легше запам’ятати і через це з’являються погані думки. Але якщо вміти бачити хороше в кожній дрібничці, тоді завжди буде місце приємним спогадам, а сміх і радість продовжують життя.

Незважаючи на все, кожен спогад, добрий чи поганий, є частиною кожного з нас. Не треба старатися втекти від свого минулого і від себе. Згадай те, що було, усміхнись і йди вперед. Головне, не забудь радіти життю…

Моя осінь

Осінь… Повільно йдеш лісом, пробираючись крізь хащі… Здається, що вони ніколи не закінчаться, аж раптом виходиш на світлу галявину, і все змінюється…

Навколо жовтогарячі дерева, неподалік з дуба злітає коричневий листок і повільно летить до землі. Крізь гілки дерев пробиваються сліпучі промені сонця, які восени ніби теплішого відтінку, проте майже не зігрівають. Повітря пронизане вогкістю і ніжним запахом осені… Дмухнув легкий прохолодний вітерець, і ще кілька листочків злетіло з сусіднього дерева. Прислухаєшся, але вони приземляються у тихому безшумному танку… Все навколо таке легке і гармонійне, здається, що вітер, сонце, рослини – одне ціле. Так хочеться залишитися тут, але згадуєш, що вже давно пора додому, знаходиш стежку і повільним кроком покидаєш маленьку осінню казку. Останній раз озираєшся і йдеш, знаючи, що колись обов’язково сюди повернешся…

Осінь – це казка, яку потрібно знайти і побачити…

Літо в Прикарпатті

Де влітку можна найкраще відпочити? Хтось мріє про морські глибини, а комусь потрібні гірські краєвиди та річки. Останні найчастіше їдуть у Карпати чи Прикарпаття.

Прикарпаття – це маленький рай для любителів пригод і відпочинку. Свіже повітря і спокій – справжні друзі релаксації, а ріки і гори завжди допоможуть знайти пригоди на свою голову. Кожному своє.

Якщо не знаєте, куди поїхати наступного літа – Прикарпаття на Вас чекає…

А зараз залишаються тільки приємні спогади про літню пору, сонце і тепло!

2009-2018 Світ фотографій Блог про красу світу навколо нас


Up ↑