Чому не відбувся фестиваль веганів?

Глянула на календар і згадала про подію, яка мала сьогодні відбутись.

8 вересня був запланований фестиваль веганів Calais Vegan у Франції. Його відмінили через протести чи погрози мисливців та фермерів. Ця новина ходила ще у серпні. Вегани атакують м'ясні магазини, фермери у відповідь не дають проводити фестивалі.

Чесно кажучи, в мене немає бажання з'ясовувати, хто правий, а хто винен. Але я задумалась про те, Читати далі... "Чому не відбувся фестиваль веганів?"

Листя падає, падає…

І знову осінь… З кожних подихом вітром з дерев злітає золотисте листя… Все жовте-жовте. Природа гріє своїми кольорами, але не погодою. Погода холодна, сира, байдужа до всіх… Вітер розтріпує волосся і летить вдалечінь, розносячи запах осені… Сонце сліпить очі, але забуває гріти… Хмари спокійні і важкі попереджають про рясний холодний дощ або навіть сніг… Небо якогось морозного кольору таке ж далеке, як завжди… Листя, пролітаючи поряд, навіює дивні думки, які заплутуються в якісь довгі-предовгі роздуми ні про що… І нарешті відчуваєш прихід осені… осені 2011… такої особливої і водночас такої звичайної…

Небо

Небо… Всесвіт… Безкінечність… І… ніяких думок…

Небо завжди манить своєю величчю і безмежністю… Теплого літнього дня так приємно дивитися, як повільні хмари пересуваються небесними просторами… Їм нічого не заважає, а вітер жене їх кудись далеко-далеко, туди, де нема ні печалі, ні радості, ні думок… тільки недосяжні мрії…

І ось хмари стають золотистого чи рожевого відтінку, і жовтогаряче сонце забирає їхнє тепло і ніжність, щоб подарувати новий день тим, хто зараз на іншому кінці Землі…

Непередбачувана…

Вона іде по вулиці, усміхаючись перехожим, але не кожен це бачить… Вона не звертає уваги на тих, кому потрібна, хоча знає про їхні почуття… Вона ніколи не зникає, але знайти її дуже важко… Здається, таких, як вона багато, але це підробки… Ти можеш її кликати, але вона не обернеться… Ти можеш її чекати, але вона не буде цим перейматись… Чи ти можеш? Це теж буде вирішувати вона… Так, саме вона, бо знає набагато більше, ніж ти…

Її життя дивне і непередбачуване… Вона бачила і радість, і горе, які дуже часто сама й приносила… Напевно, через це про неї знають всі, але не кожному вдалось її зустріти… Вона добра і ніжна, але може стати жорстокою… Вона усміхнеться, але якщо її відштовхнути, залишить тобі тільки біль… Вона вміє зцілювати рани, але може не вагаючись вбити… Вона намагається дарувати тепло, але не всі це розуміють… Її часто використовували, але вона не могла нічого змінити… Вона може врятувати душу, але може і знищити… В неї є слабкості, тому вона часто падала, але завжди знаходила силу, щоб піднятися і йти далі…

Ось так вона йде крізь віки… Її ім’я – Любов… На жаль, в її історії дуже багато «але», та, напевно, так і має бути, бо вона завжди різна і непередбачувана…

Недосяжність

Всі винахідники літаків чи ракет намагалися полетіти в небо. Але чому намагалися, в них це вийшло, хоч для досягнення мети було витрачено багато зусиль… І все-таки, для чого люди хотіли здійнятися в небо?

Безмежна блакить… Вона завжди кличе до себе. Сині простори століттями приваблюють людей. Ми часто заздримо птахам і комашкам, бо вони вміють літати, бо цей дар їм дала сама Природа, бо вони можуть здійнятися в небо одним помахом крил, бо вони здаються вільними, щасливими… А нам залишається тільки спостерігати за їхнім безтурботним польотом. Напевно, такі почуття викликають бажання навчитися літати.

Можна літати у літаку, але, кажуть, в людини ніколи не буде крил, щоб полетіти самій… Можливо, крила нам просто не потрібні? Або вони у нас вже є? Так, ми їх маємо, хоча вони не такі, як у птахів, вони – невидимі. Це наші мрії… Треба тільки щось уявити і, закривши очі, опинишся там…

Мрії роблять нас сильнішими, заставляють йти до мети. А коли вони збуваються, з’являються інші, адже людина недосконала і завжди хоче нового, здається, недосяжного, але бажання іноді набагато сильніші за страх.

Здається, що недосконалість – це слабкість, але вона заставляє нас змінюватись, ставати кращими, заставляє мріяти…

Я думаю, що небо, в яке так хотіли полетіти герої легенд, казок, переказів, було символом досконалості, до якої всі стараються дістатися, але вона все одно залишається лише мрією…

Просто життя…

Живеш? Живи…
Ідеш? Іди…
Розійшлись наші дороги.
Не стій. Тікай…
Нема у серці вже тривоги.
Шукала сенс в пустих словах,
Коли нас було тільки двоє.
І зник вогонь в моїх очах –
Вогонь безмежної любові.
Я знов одна, я знову вільна,
Щаслива, трошки божевільна.
Я можу знов без тебе жити,
Хоч ти навчив мене любити…

Небо

Синє, голубе, з рожевими ввечері чи золотистим відтінками зранку - небо гарне в будь-який час, у будь-яку пору року і в будь-яку погоду.

Хіба не приємно інколи просто відпочити, подивитися на небо й помріяти. Спостерігаєш, як маленькі білі хмарки пливуть над землею, забуваєш про час і здається, що світ став ще прекраснішим і навіть темні грозові хмари здаються дуже гарними, треба тільки вміти побачити їхню красу.

Вище хмар

Кажуть, якщо літаєш уві сні, значить ростеш. Цікаво, чи можна підрости, якщо літаєш насправді. Це, напевно, могли б підтвердити або спростувати найбільш активні туристи, які люблять подорожувати світом. Єдине, що можна стверджувати, що політ літаком - одне задоволення...

2009-2018 Світ фотографій Блог про красу світу навколо нас


Up ↑