Знаєте, напевно, слова нічого не варті… Вони бувають навіть гіршими за мовчання… Я часто ставлю три крапки… Тому що нема про що говорити… Тому що про деякі речі краще мовчати… Тому що нема сенсу писати… Люди не прочитають… Вони і не почують… І тепер знову… Три крапки… І мовчання… Є сенс продовжувати? Я не знаю… Але все таки продовжую… Інколи стає страшно… Страшно, що все це справді гірше за мовчання… Я б написала про все… Я б розказала… Але це непотрібно… З часом ці слова втратять сенс… Як для інших… Так і для мене… Знаєте, думки – це хаос… Все, що я пишу – це мій особистий хаос… Можливо, комусь здається, що тут нема послідовності… Можливо, ця послідовність зрозуміла тільки мені…
Коли я починала писати, я знала, про що хочу сказати… Я знала, для чого я це роблю… Я знала… Я розуміла… А тепер не знаю… Просто не вистачає слів… В якийсь момент залишились тільки емоції… А їх не передати словами…
Все, що ми пишемо – це тільки ілюзія думок та емоцій… Написаному не можна довіряти… Не можна вірити словам, які бачиш на моніторі… Не можна… Ніколи…
