Блог про красу світу навколо нас
Знаєте, напевно, слова нічого не варті… Вони бувають навіть гіршими за мовчання… Я часто ставлю три крапки… Тому що нема про що говорити… Тому що про деякі речі краще мовчати… Тому що нема сенсу писати… Люди не прочитають… Вони і не почують… І тепер знову… Три крапки… І мовчання… Читати далі... "Ніколи"
Мені здається, я зникаю… Повільно розчиняюсь в натовпі… Інтернет… Соціальні мережі… Маски… Слова втрачають значення… Вчинки зникають… І все одно якось живеш… Зупинишся на секунду і назавжди зникнеш… Для всіх… І здається рано чи пізно тебе зупинять… Але Читати далі... "Зникаю"
Ще недавно за вікном світило ясне сонце, здавалося, що все палає від його гарячих променів, а зараз жовтіє листя, і відчувається осіння прохолода… А так хочеться назад – в літо!!! Купатися в променях сонця, радіти кожному новому дню, гуляти допізна…
Так приємно теплим літнім днем просто лягти в ніжну зелену траву і дивитися, як пливуть хмари, як вітер ганяє їх по безмежних просторах, заставляючи час від часу закривати палаюче сонце. Приємно, коли раптово починається рясний теплий дощ і каплі падають на землю, щоб хоч трошки охолодити її… А потім крізь хмари пробиваються промінчики і знов дарують тепло і радість… Коли в жаркий день йдеш на річку, де швидка холодна вода змиває всі думки і залишається тільки свіжість… Коли, вийшовши на берег, можна годинами дивитись, як нестримна течія виблискує на сонці і тікає кудись до безмежного моря… Коли кожного ранку зустрічаєш перші промені, в яких ніжиться ранкова роса… Коли відчуваєш п’янкий аромат лілій та дурманів, а в густій траві де-не-де видно дрібні ромашки… Тоді розумієш, що літо – це життя! Життя для тих людей, які вміють щиро усміхатися і радіти…
Хоча надворі вже осінь, я всім хочу побажати літнього настрою. І що б не сталося, нехай літо завжди буде у вашому серці!
На південному заході від столиці Франції Парижа розташоване малесеньке поселення Ліль. Багато хто вважає, що квітка лілія з’явилася саме в цій чудовій природою місцевості. Існує більше ста видів лілій. Ця квітка зображена на гербах багатьох шляхетських родів Європи, у тому числі на геральдичних відзнаках королівського роду Бурбонів.
...А ще мені згадується романтична пісня у виконанні благородного Атоса з кінофільму «Три мушкетери» за твором Александра Дюма. Для мене історія цього героя завжди була і залишається найцікавішою…
Вона іде по вулиці, усміхаючись перехожим, але не кожен це бачить… Вона не звертає уваги на тих, кому потрібна, хоча знає про їхні почуття… Вона ніколи не зникає, але знайти її дуже важко… Здається, таких, як вона багато, але це підробки… Ти можеш її кликати, але вона не обернеться… Ти можеш її чекати, але вона не буде цим перейматись… Чи ти можеш? Це теж буде вирішувати вона… Так, саме вона, бо знає набагато більше, ніж ти…
Її життя дивне і непередбачуване… Вона бачила і радість, і горе, які дуже часто сама й приносила… Напевно, через це про неї знають всі, але не кожному вдалось її зустріти… Вона добра і ніжна, але може стати жорстокою… Вона усміхнеться, але якщо її відштовхнути, залишить тобі тільки біль… Вона вміє зцілювати рани, але може не вагаючись вбити… Вона намагається дарувати тепло, але не всі це розуміють… Її часто використовували, але вона не могла нічого змінити… Вона може врятувати душу, але може і знищити… В неї є слабкості, тому вона часто падала, але завжди знаходила силу, щоб піднятися і йти далі…
Ось так вона йде крізь віки… Її ім’я – Любов… На жаль, в її історії дуже багато «але», та, напевно, так і має бути, бо вона завжди різна і непередбачувана…
Живеш? Живи…
Ідеш? Іди…
Розійшлись наші дороги.
Не стій. Тікай…
Нема у серці вже тривоги.
Шукала сенс в пустих словах,
Коли нас було тільки двоє.
І зник вогонь в моїх очах –
Вогонь безмежної любові.
Я знов одна, я знову вільна,
Щаслива, трошки божевільна.
Я можу знов без тебе жити,
Хоч ти навчив мене любити…
Одна година… хвилина… секунда… мить… У будь-який час може статися щось особливе, те, що неможливо забути. Це може бути краєвид, квітка, вода, вогонь, вітер, навіть пісня, але найголовніше, щоб це запам’яталось, можливо, назавжди…
Здається, неприємне легше запам’ятати і через це з’являються погані думки. Але якщо вміти бачити хороше в кожній дрібничці, тоді завжди буде місце приємним спогадам, а сміх і радість продовжують життя.
Незважаючи на все, кожен спогад, добрий чи поганий, є частиною кожного з нас. Не треба старатися втекти від свого минулого і від себе. Згадай те, що було, усміхнись і йди вперед. Головне, не забудь радіти життю…
2009-2018 Світ фотографій Блог про красу світу навколо нас