Чорними буквами… На диво рівним почерком
Написані ці слова на папері…
Справді, дивно, але з кожним дотиком…
Чорнилом відкриваю таємні двері…
Писати віршами вже немає сенсу…
Бо в них давно все написано й сказано…
Гортаю сторінки старого «Експресу»…
Чергова нудна стаття… Недоказана…
А за вікном дощ…
Весняний… Але такий холодний…
Напишу черговий рядок…
Хтось скаже, що він далекий від правди…
Незгідна…
Всі слова стають монотонними…
Як і сірі вулиці, які не можуть сховатися від дощу…
А він важкими краплями вдаряється в підвіконники…
Чи беззвучно стікає по склу…
А що скло?… Тонка прозора межа…
Між холодом вулиці і затишком кімнати…
Її з легкістю можна зламати…
І прохолода швидко розчинить тепло… На жаль…
А інколи так хочеться навпаки…
Перемогти дощ і холод…
Зігріти світ цими теплими вогнями… У вікнах квартир…
Але ще один вогонь скоро погасне…
І цей незігрітий світ накриє ніч…
Така ж як і вчора… Чи ні?...
Можливо, у цієї темряви є своя казка…
І кожна ніч, як і день… Неповторна…
Вже і справді темніє…
А за вікном дощ…
Весняний… Але такий холодний…
