Комахи і павуки

Влітку усе земне живе радіє відпочинку, яскравому сонячному промінчику чи теплому дощикові. Найдрібніші жителі садів, городів, лугів чи скошених газонів – комахи й павуки - теж трохи відпочивають.

Відпочивають??? Ні… Так тільки здається на перший погляд: павук суворо сидить на своїй павутині, мухи хором дзижчать, бджоли повільно літають садом…

Але якщо довго спостерігати за ними, можна побачити, як павук жадно накидається на чергову жертву-муху, бджоли невтомно збирають мед, мухи шукають їжу, намагаючись вижити в непередбачуваному і великому світі.

Павуки і комахи

Вилазять, вилазять, вилазять… Ще сонце добре не пригріло, а комашки і павучки тут, як тут. Проходиш повз квітучі дерева і чути звуки крил бджіл і різних жуків. А павутини скільки! Муха спокійно не пролетить! Павуки ж хитрі, тільки й чекають на здобич. Одного разу бачила, як павук своєю павутиною скріпив пелюстки квітки так, щоб вона була майже закрита, а сам заліз туди і чекав, коли муха попадеться у велику липку павутину.

Але найбільше роботи весною у бджіл. Літають, дзижчать своїми крилами навколо білосніжних дерев. Інколи неподалік хрущ пролетить, метелик закружляє, муха просвистить (і в павутину… БУГАГА). Ой, а мурахи як на весною тішаться! Все лазять, будуючи мурашники, і попробуй зачепи, кусаються зразу.

ПРИЙШЛА ВЕСНА!

В житті набагато краща графіка…

Вечір. Сонце вже зайшло… Але в пам’яті ще залишається світло останнього променя. Закінчився ще один день. Він був таким самим як усі інші. І більшу його частину сидиш перед холодним монітором, не звертаючи уваги на те, що за вікном, на яскраве сонце, на безмежне небо, не звертаючи уваги на те, що вже весна… Черговий раз заплутуєшся в світовій павутині, намагаючись втекти від реальності. Сидиш ось так перед комп’ютером і переконуєш себе, що все ще встигнеш, що просто тут є щось цікаве, потрібне, та водночас розумієш, що від вчора нічого не змінилося і ти не маєш чим зайнятися. Але далі продовжуєш друкувати фрази, які давно втратили значення як для тебе, так і для інших. Просто так набагато легше: ніяких емоцій і почуттів…

А зараз сиджу, дивлюсь на нічне небо, таке темне і чарівне… В житті ж набагато краща графіка, але не всі це розуміють. Здається, що я сама іноді забуваю про це… І цей останній промінь, такий яскравий, що спалахнув червоним полум’ям далеко за обрієм – промінь надії. Завтра буде ще один день. Хочеться, щоб він відрізнявся від попередніх. Хочеться побачити не тільки останній промінь, але й тепле яскраве сонце, яке дарує радість, і яке ми проміняли на монітори, такі порожні та бездумні…

Просто життя…

Живеш? Живи…
Ідеш? Іди…
Розійшлись наші дороги.
Не стій. Тікай…
Нема у серці вже тривоги.
Шукала сенс в пустих словах,
Коли нас було тільки двоє.
І зник вогонь в моїх очах –
Вогонь безмежної любові.
Я знов одна, я знову вільна,
Щаслива, трошки божевільна.
Я можу знов без тебе жити,
Хоч ти навчив мене любити…

Не забудь…

Одна година… хвилина… секунда… мить… У будь-який час може статися щось особливе, те, що неможливо забути. Це може бути краєвид, квітка, вода, вогонь, вітер, навіть пісня, але найголовніше, щоб це запам’яталось, можливо, назавжди…

Здається, неприємне легше запам’ятати і через це з’являються погані думки. Але якщо вміти бачити хороше в кожній дрібничці, тоді завжди буде місце приємним спогадам, а сміх і радість продовжують життя.

Незважаючи на все, кожен спогад, добрий чи поганий, є частиною кожного з нас. Не треба старатися втекти від свого минулого і від себе. Згадай те, що було, усміхнись і йди вперед. Головне, не забудь радіти життю…

Макросвіт

Весна, весна прийде...
Весна, весна буде...

Цьогорічна зима, незважаючи на снігову красу, добряче усім набридла. Ми чекали тепла, сонця, весняної зелені. Тому так уважно придивлялися до першого зеленого паростка, ніжного підсніжника, пухнастого вербового котика... Усе це є на моїх фотографіях - весна прийшла!

2009-2018 Світ фотографій Блог про красу світу навколо нас


Up ↑