День вчителя – вчимося фотографувати?

Кожному з нас потрібен вчитель. І сьогодні, в першу неділю жовтня, ми можемо подякувати людям, які дали нам знання.

А от фотографувати я вчилася сама. Навчання полягало в тому, щоб зробити як можна більше кадрів))

Звичайно, одна з запорук успіху фотографії - це наявність хорошої техніки, та в наш час не обов’язково Читати далі... "День вчителя – вчимося фотографувати?"

Кейт Феррацці “Ніколи не їжте наодинці”

Варто почати з слів, які я є в цій книзі і, які, я думаю, чудово її характеризують: “Креативність у світі бізнесу - це ніщо інше, як уміння поєднати факти, відомі всім. (Марк Маккормак)”

Це один з тих випадків, коли людина ділиться досвідом і впорядковує на папері думки, частина з яких давно відомі і зрозумілі. Цінність таких текстів у тому, що Читати далі... "Кейт Феррацці “Ніколи не їжте наодинці”"

Ми і Шевченко

Майбутнє… Яке воно? Чого від нього чекати? Ми часто думаємо про нього, стараємось передбачити наступний день, мріємо, надіємось. В уяві малюємо своє майбутнє, забуваючи, що творимо і плануємо не тільки своє життя, а й майбутнє своєї країни. А Тарас Шевченко пам’ятав про це! Все своє життя присвятив Україні: жив для неї, марив нею…

Якою була Україна у мріях Кобзаря? Читати далі... "Ми і Шевченко"

Зимові малюнки

Сніг! Сніг! Сніг!

Цієї зими він почався дуже пізно, але зараз всі вулиці білі і надворі мороз… В перший день справжнього зимового снігопаду нарешті прийшов новорічний настрій і відчуття радості, напевно, не минуло нікого у нашому місті. Не знаю, як кому, але мені завжди подобалось дивитись, як пухнасті сніжинки повільно опускаються на землю, вкривають її рівним білим покривалом, на якому можна… малювати :)… Читати далі... "Зимові малюнки"

Чорно-біле кіно

Можливо кольорові картинки цікавіші і веселіші, але чорно-біле фото передає суть речей, їхню справжню красу… Цікаво деколи подивитися старі фотографії, вони схожі на старі фільми, бо по одному фото можна «прочитати» цілу історію, відчути настрій тих часів. А чи вийде побачити красу сучасного життя без його звичних яскравих забарвлень? Цікаво? Тоді хочу запропонувати вам переглянути фільм під назвою «Світ через чорно-білий об’єктив»…

Відкриття стадіону “АРЕНА-ЛЬВІВ”

В суботу 29 жовтня відбулося відкриття стадіону у нашому рідному місті – Львові… Арена-Львів – величний, грандіозний… і недобудований… Здавалося, в повітрі ще висіли запахи бетону, сирості, фарби… Люди жартували, що крани біля стадіону поставили, щоб тримати накриття… Але свято відбулося – Арену-Львів відкрито!

Якщо говорити чесно, то відкриття не справило грандіозного враження. Освітлення, лазери, лампи, прожектори – все це, звичайно, виглядало дуже гарно і початок концерту був досить цікавим… Десь півгодини продовжувалися танцювальні номери, потім виступ Руслани, який був одним з найкращих, і знову танці…

Після цього на стадіон випустили зміїв чи драконів, які літали по залу… Яке це мало відношення до футболу чи Львова невідомо... Поки по арені літали незрозумілі створіння, всі готувалися до приїзду «головного сюрпризу» – Настуні (Аnastacia)… Але навіть приїзд американської співачки не здивував львів’ян, і на третій пісні більша частина глядачів розійшлася… У кінці концерту був великий феєрверк…

Весь концерт мені здавалося, що чогось не вистачає… Гімн України – його не було, як і урочистої частини… Якщо подумати, то на концерті була тільки гарна картинка, а якогось футбольного настрою, серйозного шоу – ні… В очікуванні Настуні глядачі почали вигукувати «Карпати». Це показує, що не вистачало спортивної тематики…

Незважаючи на все - Арену відкрито, і всі із затамованим подихом чекають Євро 2012!!!

Загадки Львова

Львів… Таке рідне слово! Тут завжди загадкова, майже магічна атмосфера: заплутані старі вулички, могутні величні леви, які завжди захищають наше місто і які так ласкаво дивляться на звичних перехожих… Мені здається, Львів одне з таких міст, які неможливо забути, і він теж пам’ятає… Пам’ятає старі часи, зміни, почуття. Таке відчуття, що стіни закарбовують всі думки, мрії, емоції і несуть їх далі крізь віки, щоб інші теж відчули переживання минулих років. Коли йдеш вулицями міста Лева відчуваєш запах старовини і хочеться сміливо йти вперед, щоб творити нову історію, відлуння якої назавжди залишиться в серці рідного міста!

Самотність

Вечір. У маленькому містечку розважалась сильна гроза – жорстока гра природи. Було моторошно, страшно, сумно… Але не всі переймалися негодою. В одному з будиночків біля вікна сиділа дівчина, дивлячись, як важкі краплі стікають по склу, вона слухала музику. Здавалось, вона не чула нічого, крім сумної мелодії. Сьогодні був поганий день… Зранку, як завжди, школа, а там довгі уроки, кілька поганих оцінок, сварка з найкращою подругою... Хотілось втекти від усього світу чи хоча б побути на самоті…

Стараючись забути про все, я відпустила думки подалі від сумного принишклого містечка, закрила очі і опинилася у світі мрій…

Ніч… Холодне світло місяця відбивалось від чорної неспокійної морської води, яка густою піною розбивалась об кам’яні брили на березі. Дивно, але я часто уявляю це місце, і тепер воно здається реальнішим за сірі будні справжнього життя. Через кілька секунд я вже повільно йшла вздовж берега, вивчаючи навколишню красу і таємничість. Навкруги нікого … Але мені здавалось, ніби хтось тихо скрадається… Раптом я побачила темний силует і злякавшись, зупинилася. За одну чи дві хвилини цікавість перемогла, і з думкою, що це лише моя фантазія, я підійшла ближче, придивляючись до постаті.

Це була молода дівчина років двадцяти, одягнена в темну довгу сукню, а її світлим волоссям грався вітерець. Мені стало цікаво, хто вона така і що тут робить? Я не встигла нічого запитати, як раптом почула відповідь: «Самотність, – сказала вона, – люди називають мене Самотністю. Я тут, тому що ти цього хотіла.» І справді, я хотіла побути наодинці, але мені здавалось, що Самотність є страшнішою, а вона ще й читає мої думки. Цікаво… «Я така , бо ти мене такою уявила, – знову пояснила Самотність. – Більшість людей мене бояться і уникають, тому їм я здаюся страшною. Я шукаю тих, кому погано, хто старається втекти від себе, а коли знаходжу, їм стає ще гірше.» Ця розповідь мені не сподобалась, і я вирішила, що пора звідси йти… Але як? І тут я почула дивний звук…

І зовсім він не дивний. Це був будильник, який старанно намагався повернути мене у реальність. Я почала швидко одягатись, та раптом згадала свій сон і подумала: «Самотність. Який би не був поганий день, я тебе більше не покличу».

Я вийшла на вулицю і попрямувала до школи… Цей сон мені більше ніколи не снився…

Ніколи не шукайте причину побути наодинці, бо, можливо, Самотність шукає собі нову розвагу…

2009-2018 Світ фотографій Блог про красу світу навколо нас


Up ↑